Але які ж висновки з цього всього? Чим є тоді Ігор, мільйони Ігорів, з їхніми поглядами, переконаннями, прагненнями, світоглядами, любов’ю й ненавистю? Який глузд мають слова «нація», «держава», «закон», «незалежність» і всяке таке інше?
А взагалі, беручи логічно, виходить, що Будда мав рацію, запевняючи, що всесвіт рухається по замкненому колі і ніщо не є в силі вирватися зі встановленого йому призначення. Це вчення набирає повноти свого змісту, коли до нього додати, що тим колом керують вічні закони вічної матерії. Отже, якщо людина думає, то це є призначено їй згори, і вона мусить думати саме так, як їй призначено, так, як диктує їй особливий уклад молекул мозку, а цей уклад визначено наперед. Якщо людина зробить якийсь рух, то цей рух — також їй подиктований і визначений тим самим точним і невідхильним законом вічної матерії.
Що ж з того всього виходить? Чи варто робити над собою найменші зусилля? Чи варто взагалі до чогось стреміти, чогось прагнути, щось любити, за щось боротися?
Але ще далі: проти кого і за що боротися? Як можна взагалі любити і ненавидіти? Ось, наприклад, Ігор любить свій народ і ненавидить Москву. Гаразд. Та, вдумавшись глибше, чим ця Москва винна, коли її існування, її природа, її вчинки наперед визначені невмолимими законами одвічного руху й укладу матерії? В певному місці замкненого кола бігу всесвіту особлива комбінація атомів, чи молекул, творить таке явище, як Москва, з петрами, катеринами, чи сталінами, з «охранками», каторгами, НКВД і так далі. Поруч той самий уклад атомів творить інше явище, що його знову ж таки призначено заздалегідь називати Україною. Закон повелів бути Переяславській Угоді і всім її наслідкам. Де ж тут місце для любови, чи ненависти? Де ж місце для обвинувачень і протестів? Зрештою, коли Ігор, чи інші мільйони Ігорів проти цього навіть протестують, то не з вільної волі, а виключно тому, що мусять протестувати, згідно підкоренню все ж тим самим одвічним матеріальним законам, яким треба було саме так зорганізувати мислення їхніх мозків.
Березовський хапався за голову, гнав ці трійливі[24] моторошні думки і переконував себе у безцільності й шкідливості таких міркувань, але куточками свого мозку відчував, що логічний розвиток його матеріалістичних поглядів кінчається виключно такими вислідами. Від них до божевілля, або до самогубства був тільки крок.