Березовський зовсім покинув учитися і, як тільки кінчалися лекції, бігом біг до Кобзаренків, навіть не заходячи в їдальню. Не міг їсти, не міг всидіти ні одної хвилини в гуртожитку, а ночами переслідували його кошмари.
Але якось то посеред лекцій він відчув себе у центрі спільної уваги. Студенти щось перешіптувалися між собою і посилали йому зацікавлені, здивовані й навіть доброзичливі погляди.
Це його здивувало: адже нічого він помітного не зробив, ані не удостоївся ніякого відзначення, ані взагалі не міг пригадати собі нічого такого, щоб викликати цікавість. Але нікого нічого не питав, думаючи, що воно незабаром само виясниться.
І справді, на другій лекції Ковалюк, що примостився біля нього за столом, написав у своєму зошиті і підсунув до нього таке:
«Молодець! Передай їй мої ґратуляції[40]».
Березовський перечитав і дописав:
«Дякую, передам. Але. насамперед, виясни мені — кому і за що?»
«А ти хіба не знаєш?»
«Нічого не знаю, і почуваю себе глупо».
Василь зробив здивовані очі й спішно замазав усе, що було написане.
— Потім... — шепнув.
З лекцій без слова пішли поруч і зайшли в парк.
— Ну?.. — спитав Березовський.
— О, гатуйте мою дуфу! — почав Ковалюк своїм звичайним вигуком. — Та ти в ці дні бачився зі своєю дівчиною, чи ні?
— Бачився, навіть учора.
— І вона тобі нічого не казала?
— Ні. Або що?
— О, гатуйте мою дуфу. — не міг вийти з дива Василь. — Та ти часом не морочиш мене?
— Василю, у мене терпець уривається! — розсердився Березовський. — Або ти оповідаєш, або йди до лисого дідька зі своїми питаннями!..
— Та чекай!.. — заспокоював Ковалюк. — Але, бачиш, це... Ну, та твоя Маруся кілька днів тому вибила калошею по морді Комісарова, — випалив на кінець усю новину одним духом.
Березовський отетерів:!
— Що-що?
— О, гатуйте мою дуфу!.. Кажу тобі ще раз: твоя Маруся вибила калошею по морді Комісарова.
Новина була справді така несподівана й така неймовірна, що в неї трудно було повірити, тим більше, що Маруся ані словом про це не заїкнулася.
Комісаров був знаною особою не лише у місті, а й далеко по околицях, особливо по селах. Справжнє його прізвище було Гулаєнко і походив він з родини, що приймала найактивнішу участь у Визвольних Змаганнях України 1918-21 років. Батько Гулаєнко загинув на фронті, матір і старших братів замордувала ЧеКа, а наймолодший Гриць — теперішній Комісаров — урятувався тільки тому, що його сховала у себе родина Ковальських. Пізніше Гриць потрапив до дитячого будинку, там виховався, там одержав своє нове прізвище і там навчився ненавидіти все те, за що його батьки й брати віддали життя. Хлопчина був спритний, скоро був помічений владою і висунений до дальшої науки. Скінчив партійну школу, перед тим, звичайно, вступивши до комсомолу, а, щоб доказати свою відданість партії, почав з того, що видав родину Ковальських, видав у руки ГПУ рідного брата своєї матері, який укривався під чужим прізвищем, видав також інших людей, чиї імена збереглися у нього в пам’яті з дитячих років. Чи то з природної підлости, чи тому, що боявся постійно за своє положення, Комісаров скоро став пострахом цілої области. Він був першим в антирелігійній кампанії, він був першим при проведенні колективізації, він був знову першим, коли почався терор 1937-1938 років, його прізвище не сходило зі сторінок обласної газети, де він фігурував то як автор різних статей, то як взірцевий «борець» в статтях інших. Останньо був на становищі другого секретаря обласного комітету партії і агітпропом. Появлявся щодня то тут, то там на зборах і мітингах, виголошував промови, постійно нападав на бездіяльність партійних, громадських і професійних організацій, постійно шукав винуватців і «ворогів народу», постійно когось громив і обвинувачував. Його боялися й ненавиділи в рівній мірі навіть найзапекліші партійці, бо, на кого напосівся Комісаров, той ніколи не виходив «на сухо».
І от цього самого всевладного і страшного Комісарова мала би Маруся вибити по морді калошею!..
Ігор довго не вірив, питав і перепитував Ковалюка по кілька разів, поки не дізнався цілої історії.
Отже, справа представлялася так:
Комісаров читав у педагогічному технікумі доповідь про комуністичну мораль, згідно з якою, все, що діялося «в ім’я інтересів пролетаріату» було моральним. Тому масовий терор, безжальність, брутальність і фізичне знищення треба було вважати актами високої моралі. До високоморальних учинків зачислялася також видача на смерть людей з найближчого оточення, коли ці люди стояли на перешкоді до «завершення комунізму». І, навпаки, коли хтось укривав, чи боронив людей близьких, знаючи про. їхнє неприязне наставлення до комунізму, то цей сентимент був нічим іншим, лишень виявом «загниваючої буржуазної моралі» — моралі ворожої комуністичній ідеології, а її прихильники ставили себе в положення таких самих ворогів комунізму, як і ті, яких вони укривали, чи захищали. Тема була дібрана спеціально до єжовської кампанії.