Звернувши обличчя до Беннінгтона, він доспівав до останнього рядка й під кінець по-бурлескному гойднув тазом, ніби вставив невидимці, — він гадав, що наразі Рита вже стоїть біля входу в намет і всміхається.
Ларрі довершив виставу, хвацько козирнувши будинку, який скидався на мерію Беннінгтона, а тоді розвернувся з думкою, що найкращий спосіб розпочати черговий рік незалежності в старих добрих Сполучених Штатах — перепихнутися, як справжній американець.
— Юний патріот Ларрі Андервуд бажає вам доброго ра…
Одначе запона намету була закрита, і Ларрі знову штрикнуло роздратування. Він розчавив його без вагань. Вона не могла постійно бути на одній із ним хвилі. Ото й усе. Якщо ти здатний це зрозуміти й пережити, значить, у тебе вибудовуються здорові, дорослі стосунки. Після того як вони пережили страхіття в тунелі, Ларрі дуже старався поводитися з Ритою як слід і гадав, що виходило досить непогано.
Секрет у тому, щоб поставити себе на її місце. Потрібно розуміти, що вона значно старша й досі жила за певними схемами. Тож цілком природно, що їй важкувато підлаштуватися під світ, який перекинувся догори дриґом. Узяти, наприклад, пігулки. Ларрі не надто зрадів, коли дізнався, що вона прихопила із собою весь її довбаний арсенал — засунула його в банку з-під варення. Барбітура, «Кваалюд», «Дарвон»[223] та ще щось, що вона називала своїми «підбадьорниками». Маленькі підбадьорники були червоними. Три пігулки, шот текіли — і цілий день джиґу-дриґу танцюєш. Ларрі це не подобалося, бо такі викрутаси підживлювали залежність — скажену мавпу, що чіплялася на спину до всіх, хто зловив ґаву. Мавпу завбільшки з Кінг-Конга. Йому це не подобалося. Якщо вже вивалювати все як є, для Ларрі це було все одно що ляпас, так? Чого ж це вона так нервується? Чому не може заснути вночі? Блін, він же спав як убитий. Хіба він про неї не піклується? Та мало порошинки не здмухує.
Ларрі підійшов до намету, але його взяли сумніви. Може, хай краще спить. Може, утомилася. Але ж…
Він глянув на Старого Банана — отой точно не хотів, щоб вона спала. Від співу «Зоряного прутня» Ларрі добряче збудився. Тож відкинув запону й заліз до намету.
— Рито?
Після свіжого повітря воно просто вдарило йому в ніс. Певне, раніше він цього не помітив, бо був надто заспаний. Намет гарно провітрювався, і запах не витіснив усе на світі, та був доволі міцним — хворобливий, кисло-солодкий сморід блювоти.
— Рито?
З дедалі більшою тривогою він зрозумів, що вона лежить без руху — зі спальника стирчить лише жмутик її сухого волосся. Ларрі навкарачки підповз до неї, і запах блювоти посилився. У нього скрутило шлунок.
— Рито, з тобою все гаразд? Рито, прокинься!
Жодного руху.
Він перевернув її й побачив, що спальний мішок наполовину розстібнутий — так, ніби вночі вона зрозуміла, що відбувається, і намагалася виборсатися на волю, та нічого не вийшло. А він у той час мирно спав поряд — сам «містер Височінь Скелястих гір»[224]. Ларрі перекотив її, і з Ритиної руки випав слоїк із пігулками. Її очі перетворилися на тьмяні й каламутні скляні кульки за напівзаплющеними повіками, а в роті було повно зеленого блювотиння, яким вона й захлинулася.
Ларрі вражено дивився на її обличчя, і час ніби завмер. Вони мало носами не торкались, і в наметі ставало дедалі спекотніше, аж доки не зробилося, як на горищі в серпні саме перед тим, як починаються прохолодні зливи. Голова роздувалася, набрякала. У неї був повен рот того лайна. Він не міг відвести від нього очей. У голові Ларрі, наче механічний кролик на собачих перегонах, кружляло одне запитання: «Скільки ж я проспав поряд із мертвою?» Ото бридота. Бридо-о-ота.
Ларрі прийшов до тями та видряпався з намету, обдерши коліна об землю, коли закінчилася підстилка й почався ґрунт. Він подумав, що й сам зараз зблює, та спробував придушити позив, адже ненавидів блювати більше за все на світі. А тоді подумав: «Бляха, я ж поліз туди, щоб її ТРАХНУТИ!» — і все хлянуло вільним потоком. Ларрі відповз від паруючої калюжі зі сльозами на очах та гидким смородом у роті й носі.
———
Він думав про неї майже весь ранок. Від її смерті він відчув певну (а насправді чималу) полегкість. Цього він нікому й ніколи не скаже. Бо воно підтверджує слова матері, Вейна Стакі й навіть тієї тупої мальвіни, що мешкала біля Фордгемського університету. Ларрі Андервуд, фордгемський блядун.
— Ніякий я не хороший хлопець, — сказав він уголос і відчув себе краще.
223
«Кваалюд» («Quaalude») — заспокійливе, до основного складу якого входить метаквалон. «Дарвон» («Darvon») — наркотичний анальгетик, який складався з пропоксифену; знятий із виробництва й вилучений із продажу.