— Гарольде, — мовив Стю просто в його вухо.
— Відпусти.
Від збудження його гладке тіло здавалося пушинкою — воно гуло, як дріт під напругою.
— Ти спиш із нею, Гарольде?
Хлопець тремтливо сіпнувся, і Стю зрозумів, що ні.
— Не твоє діло!
— Так. Однак не тепер, коли потрібно все прояснити. Гарольде, вона не потрібна мені. Вона належить собі. Я не збираюся в тебе її забирати. Перепрошую за прямоту, однак нам слід із цим розібратися. Зараз нас троє, та якщо ти поїдеш, лишиться тільки двоє. Кому ж від цього краще?
Гарольд промовчав, однак рука перестала тремтіти.
— Скажу прямо, бо інакше не вийде, — вів далі Стю. Він говорив хлопцеві просто у вухо, забите коричневою сіркою, і силував себе зберігати цілковитий спокій. — Ми з тобою знаємо, що чоловік може запросто обійтись і без ґвалтування жінок. Якщо має руку та знає, що з нею робити.
— Та це ж… — Гарольд облизав губи та глянув на Френ: вона досі стояла на узбіччі й нетерпляче спостерігала за ними, схрестивши руки під грудьми та взявшись за лікті. — Це ж бридко.
— Ну, може, так, а може, і ні, та коли чоловік поряд із жінкою, яка не хоче з ним спати, у чоловіка є вибір. Я завжди обираю руку. І, певне, ти теж, бо вона й досі з тобою з власної волі. Просто хотів із тобою поговорити по-чесному, віч-на-віч. Я не буду тебе відтісняти, наче якийсь бугай на сільських танцюльках.
Стю відчув, як розслабилися пальці під його долонею, і Гарольд звів очі.
— Ти це серйозно? Я… Обіцяєш, що не розкажеш?
Стю кивнув.
— Я кохаю її, — прохрипів Гарольд. — Вона мене не любить, я знаю, та, як ти й сказав, кажу прямо, як є.
— Правильно. Я не збираюся вклинюватися. Просто хочу йти з вами.
— Обіцяєш? — не вгавав Гарольд.
— Так, обіцяю.
— Гаразд.
Хлопець повільно зліз із «хонди». Разом зі Стю вони пішли назад, до Френ.
— Може їхати з нами, — сказав Гарольд. — І я… — Він подивився на Стю й промовив із силуваною гідністю: — Прошу вибачення за те, що поводився, як справжній козел.
— Ур-р-ра! — скрикнула Френ і заплескала в долоні. — І якщо ми все владнали, куди поїдемо?
Зрештою вони рушили в тому ж напрямку, на захід. Стю сказав, що Ґлен Бейтман радо їх прийме, і, якщо встигнуть до смеркання, вони зможуть там заночувати. А вранці Бейтман може згодитись і пристати до них (на цих словах Гарольд знову почав супитись). Стю їхав на «хонді» Френ, а вона їхала з Гарольдом. Вони спинилися пообідати у Твін-Маунтін і взялися за довгу та обережну справу — почали знайомитися ближче. Їхній акцент здавався Стю дивним: вони розтягували «а» й по-інакшому вимовляли «р» або зовсім його ковтали. Він гадав, що його мова звучала для них так само чудно. Може, й чудніше.
Поїли вони в порожній їдальні, і Стю зловив себе на тому, що його погляд постійно повертається до обличчя дівчини: до її веселих очей; до маленького, однак вольового підборіддя; до того, як відповідно до емоцій між очей з’являлася та зникала «бганка-забаганка». Йому подобалося, як вона ходить, як розмовляє. Навіть те, як вона зачісує своє темне волосся назад, відкриваючи скроні. Так він почав пізнавати, що насправді жадає її.
На межі
5 липня — 6 вересня 1990 р.
Книга IІ
Розділ 43
Посеред Головної вулиці Мея, штат Оклахома, лежав мертвий чоловік.
Нік не здивувався. Відтоді, як він пішов із Шойо, йому трапилося багато трупів, та він гадав, що не бачив і тисячної частки всіх мерців, які лишилися позаду. На деяких ділянках його шляху стояв такий густий запах смерті, що Нік мало не зомлівав. Ще один труп нічого не змінював.
230
З пісні «American Tune» (дослівно — «Американська мелодія»). Судно «Мейфлавер» («Травнева квітка») у XVII столітті перевозило до Америки перших поселенців.
232
З пісні «Back in the U.S.A.» відомого американського музиканта й піонера рок-н-ролу Чака Беррі (1926 р. н.). Драйв-ін (drive-in) — заклад, який має великий паркінг і в якому відвідувачі отримують те, за чим приїхали, не виходячи з машини. Драйв-інами можуть бути ресторани, кінотеатри й навіть церкви.