Цього ранку в пікапа пробилося два колеса. Одночасно. Вони з півгодини роздивлялися дорогу, передаючи з рук у руки міцний косяк, та не знайшли ані цвяха. Нарешті Бац сказав, що то, певне, збіг такий. Ллойд відповів, що так, Бог свідок, він чув і про химерніші речі. А тоді, наче їхні молитви почули, з’явився «конні». Трохи раніше, самі того не знаючи, вони перетнули штатний кордон між Аризоною і Нью-Мексико, таким чином перетворившись на поживу для ФБР.
Водій «конні» загальмував і висунувся з вікна.
— Потрібна допомога? — поцікавився він.
— Атож, — сказав Бац.
І одразу ж прибацнув його. Поцілив просто між очі 357-м магнумом. Мабуть, бідолашний лох навіть не зрозумів, що його вколошкало.
———
— А зверни-но тут, — сказав Ллойд, показавши пальцем на перехрестя.
Він обкурився й кайфував.
— Без питань, — весело озвався Бац.
Він збавив швидкість із вісімдесяти до шістдесяти, а тоді, котячись за інерцією, узяв ліворуч (праві колеса мало не проїхалися повітрям), і під ними зашурхотів новий відрізок дороги. Траса 78, напрямок — захід. Тож, не усвідомлюючи, що вони вже встигли полишити Аризону, Ллойд із Бацом повернулися до неї, а разом і до території, яку газети прозвали «Триштатним побоїщем».
Десь за годину по тому праворуч майнув знак «Бьоррак 6».
— Борлак? — зачмелено промимрив Ллойд.
— Бьоррак, — сказав Бац і взявся крутити кермо туди-сюди — автівка почала виписувати на дорозі широкі граційні зигзаги. — Гоп! Гоп!
— Не хочеш там зупинитися? Чуваче, я зголоднів.
— Ти зажди голодний.
— Іди на хуй. Як курну, мене завжди пробиває на хавку.
— Можеш поласувати моїм дев’ятидюймовим дулівером! Гоп! Гоп!
— Бац, я серйозно. Зупинімося десь.
— Окей. Та й готівки тре’ намутити. Від йобаного хвоста точно відірвалися. На деякий час. Треба добути грошенят і тарабанити на північ. Ця клята пустеля мені вже нафіг обридла.
— Окей, — сказав Ллойд.
Чи то трава так подіяла, чи що, але зненацька його вхопила люта параноя — ще гірша, ніж на заставі. Бац був правий. Зупиняться за цим Бьорраком і затаряться, як тоді біля Шелдона. Ухоплять трохи грошенят, візьмуть мап із відміченими заправками, махнуть цього сраного «конні» на щось непримітне, зіллються з пейзажем та попрямують другорядними дорогами на північний схід. І нарешті з’їбуть з Аризони.
— Скажу чесно, мужик, — заговорив Бац. — Раптом я щось так рознервувався, наче до уролога їдемо.
— Чудово тебе розумію, любчику, — серйозно сказав Ллойд.
Знічев’я їм це здалося збіса смішним, і вони розреготалися.
Бьоррак був крихітним містечком. Вони кулею промчали крізь нього, а на виїзді була заправка з кафе й крамницею під одним дахом. На ґрунтовому паркінгу стояли старий «форд-універсал» та запилюжений «олдс» із причепом для перевезення коней. Під пильним наглядом шкапи «конні» зарулив на стоянку.
— Ото воно, — сказав Ллойд.
Бац погодився. Він потягнувся до заднього сидіння по магнум і перевірив обойму.
— Готовий?
— А то, — сказав Ллойд і взяв шмайсер.
Розпеченим паркінгом вони рушили до будівлі. Поліція знала, хто вони, уже чотири дні: Ллойд із Бацом лишили відбитки пальців по всьому дому Розкішного Джорджа та в крамниці, у якій прибацали старого з виписаними поштою зубними протезами. Пікап старого знайшли за п’ятдесят футів від тіл трьох людей, які їхали на «континенталі», тож очевидним було припустити, що чоловіки, які вбили Розкішного Джорджа та власника крамниці, позбавили життя й цих трьох. Якби замість касетного програвача Бац із Ллойдом слухали в дорозі радіо, то довідалися б, що поліція Аризони та Нью-Мексико об’єднали сили для наймасштабнішого розшуку за останні сорок років, і все для того, щоб знайти двох дрібних злодюжок, яким було не під силу второпати, що такого вони накоїли, аби спричинити цю метушню.
Заправка працювала за принципом самообслуговування — колонки вмикав касир. Тож вони піднялися сходами й зайшли всередину. Уздовж трьох проходів вишикувалися ряди всіляких консервів. Біля прилавку чоловік у ковбойському одязі розраховувався за пачку цигарок та півдюжини «Слім Джимів»[75]. У середньому проході, у самому центрі приміщення, стомлена жінка з жорстким чорним волоссям намагалася вибрати між двома брендами соусу для спагеті. Стояв запах застарілої локриці, сонця, тютюну та старості. Власником заправки був чоловік із ластовинням, одягнений у сіру сорочку. На голові в нього сиділа біла бейсболка з червоною нашивкою «ШЕЛЛ». Ляснули, зачинившись, двері з протимоскітною сіткою — касир глипнув на звук, і очі в нього повилазили з орбіт.
75
«Slim Jim» — популярна американська марка сушених ковбасок, що продаються як закуски до пива тощо. Випускають понад 20 різновидів.