Попереду «понтіак» клював носом на спущених, роздертих задніх шинах. Фотограф за кермом розплакався від того, що бачив у дзеркальці заднього огляду — «форд» наздоганяв. Педаль газу була втиснута в підлогу, та «потіак» не бажав перевищувати швидкість у сорок миль, і його носило. На радіо Ларрі Андервуд поступився Мадонні. Співачка взялася запевняти, що вона — дівчина приземлена[82].
«Форд» вилетів на дорогу перед «бонвілем», і на секунду думки фотографа пронизало кришталево чистим сподіванням, що вони помчать далі, зникнуть за пустельним горизонтом і залишать його в спокої.
А тоді автівка загальмувала, і гойдливий ніс «понтіака» поцілував її в крило. Скреготливо заверещав метал. Голова фотографа смикнулася вперед, буцнулась об кермо, і з його носа бризнула кров.
Нажахано зиркаючи через плече, він ковзнув по теплих пластикових сидіннях так легко, наче їх вимастили жиром, і вискочив із пасажирського боку. Товстун помчав до узбіччя. Там стояв паркан із колючим дротом, і він стрибнув через нього, злетівши у височінь, немов дирижабль, а в голові закружляли думки: «У мене вийде, я можу бігти цілу вічність…»
Він упав по той бік — нога зачепилася за колючки. Волаючи в небо, він намагався звільнити штани й подерту білу плоть, коли до узбіччя підійшли молодики зі зброєю.
«Чому?» — хотів запитати він, та з рота вирвалося лише басовите й безпорадне квакання, а тоді його мозок вилетів через потилицю.
Жодних статей про хворобу або інші негаразди в Сайп-Спрінгс, штат Техас, того дня не надрукували.
Розділ 18
Нік відчинив двері, що розділяли офіс шерифа Бейкера і в’язничні камери, і вони одразу почали його шпетити. Вінсент Хоґан та Біллі Ворнер сиділи у двох камерах, схожих на коробки з-під солоних крекерів. Майк Чайлдресс — в одній із двох камер навпроти, праворуч від Ніка. За сусідніми ґратами нікого не було, адже Рей Бут, чоловік із багряним перснем братства «ΛΣΥ»[83], накивав п’ятами.
— Гей, опудало! — гукнув Чайлдресс. — Гей ти, опудало йобане! Здогадайся, що буде, коли ми вийдемо? Знаєш, блядь, що тобі буде?
— Я особисто відкручу тобі яйця й так у горлянку заштовхаю, що вдавишся, — сказав Біллі Ворнер. — Пойняв?
Мовчав лише Вінс Хоґан. 23 червня, напередодні суду в окрузі Калхун, Майка з Біллі мали відвезти до тамтешньої в’язниці, і допомоги від Вінса вони не чекали. Шериф Бейкер притиснув Хоґана, і той із переляку мало рідну матір не продав. Бейкер сказав Нікові, що може висунути обвинувачення проти цих гопників, одначе коли надійде час виступати перед присяжними, Нік лишиться сам — його слово проти цілої трійці. А то й четвірки, якщо вдасться впіймати Рея Бута.
За останні кілька днів Нік добряче заповажав шерифа Джона Бейкера. Той був колишнім фермером вагою у двісті п’ятдесят[84], і це пояснювало, чому виборці кликали його Крутим Джоном. Та повагу в Ніка викликало не те, що Бейкер дозволив йому підзаробити прибиранням у камерах і напрацювати втрачену платню, а те, що шериф не попустив чоловікам, які його побили й пограбували. Здавалося, наче для Бейкера Нік не глухонімий волоцюга, а вихідець із найдавнішої та найповажнішої сім’ї цього містечка. Нік знав, що тут, на прикордонному Півдні[85], удосталь шерифів, які б радо відправили його на шість місяців на виправні дорожні роботи або ферму.
Вони поїхали до лісопильні, на якій працював Вінс Хоґан. Замість поліцейської автівки Бейкер узяв свій «павер веґон»[86]. Під панеллю приладів він тримав дробовик («Завжди заряджений і під рукою», — сказав Бейкер), а коли виїжджав по роботі, діставав проблисковий маячок. Так він і зробив два дні тому, коли вони завертали на паркінг біля складу деревини.
Бейкер харкнув, плюнув у вікно, а тоді висякався й промокнув хустинкою червоні очі. Він говорив у ніс, і його голос став схожим на звук протитуманного гудка. Звісно, голосу Нік не чув, однак і без того було ясно, що шериф підхопив кепську застуду.
— Так от, як трапиться нам на очі, я схоплю його за руку, — сказав Бейкер. — Тоді спитаю в тебе: «Це один із них?» Упевнено кивнеш. Мені байдуже, був він із ними чи ні. Просто кивнеш. Уторопав?
Нік кивнув: «Так, уторопав».
Вінс стояв за стругальним верстатом мало не по коліна в тирсі й запускав у нього грубі дошки. Він знервовано всміхнувся до Джона Бейкера й тривожно зиркнув на Ніка — хлопець стояв поряд із шерифом. Обличчя в нього було худим, побитим, та однаково надміру блідим.
83
«Лямбда-сигма-іпсилон», або «ΛΣΥ», — студентське братство, поширене по всіх Сполучених Штатах. Засноване в 1976 р.
85
Прикордонні штати — штати, які під час Громадянської війни належали до Союзу (Федерації), однак рабство в них було дозволено.
86
«Dodge Power Wagon» — чотирипривідна малотоннажна вантажівка, яку випускали протягом 1945—1981 рр.