— Привіт, Крутий Джоне. Вирішив провідати роботяг?
Інші чоловіки з його бригади стежили за цією сценою, переводячи погляди з Ніка на Вінса, з Вінса — на Бейкера, а потім назад — здавалося, вони спостерігали за якимсь новим різновидом тенісу. Один із них сплюнув на свіжу тирсу цівку «Хані Кат»[87] і витер підборіддя рукою.
Бейкер схопив Вінса Хоґана за плюсклу засмаглу руку й смикнув до себе.
— Гей! Крутий Джоне, що таке?
Бейкер повернув голову до Ніка, щоб той міг бачити його губи.
— Це один із них?
Нік упевнено кивнув і на додачу показав на Вінса пальцем.
— Шо за діла? — обурився Вінс. — Я цього німого вперше в житті бачу.
— То звідки ти знаєш, що він німий? Що ж, Вінсе, посидиш у холодній. Воруши дупою. Можеш попросити когось із хлопців, щоби принесли тобі зубну щітку.
Вінс усе заперечував, поки його вели й садовили до «павер веґона». Вінс усе заперечував, поки його везли до міста. Вінс усе заперечував, поки його замикали в камері. Бейкер лишив його доходити, навіть не зачитавши права.
— Того клятого дурня це лише спантеличить, — сказав він Нікові.
Бейкер повернувся близько півдня, і Вінс був надто голодним і переляканим, аби щось заперечувати. Він просто взяв і виклав геть усе.
Майк Чайлдресс опинився в буцегарні до першої дня, а Біллі Ворнера шериф зловив у нього вдома — той саме пакував свій старий «крайслер» речами для подорожі, і, судячи з нашпигованих коробок від випивки та обв’язаних ременями пожитків, поїздку запланував далеченьку. А от Рея Бута хтось устиг попередити, і в нього вистачило розуму, щоб ушитися трохи скоріше.
Бейкер узяв Ніка із собою додому — пригостити вечерею та познайомити з дружиною. «Мені дійсно шкода, що то її брат. Як вона все сприйняла?» — написав у нотатнику Нік.
— Тримається, — сказав Бейкер. При цьому його голос та постава були майже офіційними. — Гадаю, трохи поплакала, та вона чудово знає, що він за людина. І їй відомо, що родичів, на відміну від друзів, не вибирають.
Джейн Бейкер виявилася маленькою симпатичною жіночкою, і справді було видно, що вона плакала. Від її запалих очей Нікові стало незручно. Однак вона привітно взяла його за руку й сказала:
— Дуже приємно познайомитися, Ніку. Вибач мені за всі негаразди. У цих ділах замішаний мій родич, і я почуваюся відповідальною.
Нік похитав головою та зніяковіло переступив із ноги на ногу.
— Я запропонував йому трохи попрацювати зі мною, — сказав Бейкер. — Відтоді, як Бредлі переїхав до Літл-Рока, порядок у відділку пішов під три чорти. Щось підфарбує, щось прибере. Однаково йому доведеться трохи затриматися через… ну, сама знаєш.
— Через слухання, так, — сказала вона.
На мить запанувала така важка тиша, що навіть Нікові вона здалася болючою.
А тоді Джейн вичавила із себе усмішку й сказала:
— Сподіваюся, Ніку, ти їси шинку під червонооким соусом[88]. Бо є тільки шинка, кукурудза й велика миска салату з капусти. Та моєму салату далеко до шедевра, який готувала його мати. Принаймні він так говорить.
Нік потер живіт і всміхнувся.
За десертом (вони їли полуничний бісквітний торт, і Нік, який недоїдав останні кілька тижнів, двічі брав добавку) Джейн Бейкер мовила до чоловіка:
— Чую, твоя застуда погіршала. Забагато на себе береш, Джоне Бейкер. Та ще й з’їв стільки, що муха з голоду здохла б.
Кілька секунд Бейкер винувато дивився на тарілку, а тоді знизав плечима.
— Інколи обід можна й пропустити, — сказав він і помацав своє подвійне підборіддя.
Спостерігаючи за ними, Нік задумався, як люди таких радикально різних розмірів ладнають у ліжку. «Думаю, чудово, — майнуло в його голові, і він подумки всміхнувся. — З вигляду їм дуже добре разом. Та однаково це не моя справа».
— І в тебе червоні щоки. Температура є?
— Нє-а… — знизав плечима Бейкер. — Ну хіба що трішки.
— Значить, сьогодні ти нікуди не підеш. Питання закрито.
— Люба, у мене в’язні сидять. І хоча за ними можна й не наглядати, їх треба годувати й поїти.
— Нік упорається, — відрубала вона. — А ти підеш до ліжка. І не треба розводитися про своє безсоння — не допоможе.
— Я не можу відправити туди Ніка, — слабко заперечив Бейкер. — Він глухонімий. І до того ж не мій заступник.
— Що ж тобі заважає призначити його на цю посаду?
— Він не з Шойо!
— Як нікому не скажеш, то і я мовчатиму, — невблаганно сказала Джейн Бейкер, а тоді встала й заходилася прибирати зі столу. — Тож давай, Джоне.
88
Red-eye gravy — підлива, характерна для південних штатів США. Складається з жиру та соку, які під час смаження натікають із шинки, ковбаси та інших м’ясних продуктів. Часто її змішують із чорною кавою, яку використовують, аби остаточно змити з пательні залишки жиру. Також зветься «бідняцькою підливою».