Він сів і дивився, як мати готує яєчню: розбиває яйця над знайомою пательнею, збиває їх тим самим дротяним вінчиком, яким користувалася ще тоді, коли першачок Ларрі ходив до приватної школи № 162.
Вона дістала з халата хустинку, притисла її до рота, кашлянула, чхнула, автоматично пробурмотіла: «Чорт!» — а тоді повернула носовичок до кишені.
— Вихідний, мамо?
— Узяла лікарняний. Ця застуда хоче мене зламати. Ненавиджу брати лікарняний у п’ятницю, так майже всі роблять, та мушу трохи полежати. У мене гарячка. Ще й лімфовузли набрякли.
— Лікареві телефонувала?
— Коли я була чарівною молодицею, лікарі самі по домівках ходили, — відказала вона. — А тепер як захворів — іди до пункту невідкладної допомоги. Або так, або сиди цілий день в одній із тих комор, які вони називають лікарнями для всіх, ха-ха, та чекай, доки якийсь коновал тебе огляне. Прийди та отримай свій «Медікер»[93] — ось як воно зветься. Там іще гірше, ніж у центрах обміну товарних купонів перед Різдвом. Лишуся вдома й прийму аспірин, а завтра вже додушу цю заразу.
Ларрі пробув удома майже весь ранок, бо хотів якось допомогти. Він перетягнув до її спальні телевізор, і від натуги на його руках героїчно напнулися жили.
— Ти так хочеш, аби я дивилася «Поміняймося»[94], що грижу собі наживеш, — пхикнула мати.
Він приніс їй соку та почату пляшку «НайКвілу»[95] від горла, збігав на ринок і купив кілька пейпербеків.
Після цього в них не лишилося жодних справ, окрім як грати на нервах одне одного. Мати чудувалася з того, як погіршилася якість сигналу в спальні, і Ларрі довелося проковтнути ядучу ремарку про те, що поганий сигнал — це краще, аніж жодного. Урешті він сказав, що піде прогулятися містом.
— Гарна думка, — з очевидною полегкістю сказала Еліс. — Я трохи подрімаю. Ларрі, ти гарний хлопчик.
Тож він спустився вузькими сходами (ліфт і досі не полагодили) та вийшов на вулицю, відчуваючи винувату полегкість. Попереду був цілий день, і в кишені ще лишалося трохи готівки.
Та тепер на Таймс-сквер йому було вже не так радісно. Ларрі рушив далі, переклавши гаманець до передньої кишені. Перед дисконтною музичною крамницею його прицвяхував до землі власний голос, що долинав із побитих горішніх колонок. Звучав куплет-перехід:
«Це я», — подумав він, утупившись в обкладинки альбомів, та сьогодні пісня його гнітила. Навіть гірше — Ларрі затужив за домом. Йому не хотілося бути тут, під небесами кольору жерсті, не хотілося дихати нью-йоркським смогом і постійно грати в кишеньковий більярд із гаманцем, щоб пересвідчитися, що той на місці. Нью-Йорку, ім’я тобі Параноя. Зненацька йому захотілося опинитися в студії звукозапису на Західному узбережжі за роботою над новим альбомом.
Ларрі пришвидшив ходу й завернув до аркади. У вухах задзеленчало, задзижчало, і почулося підсилене, громове ревіння гри «Смертельні перегони 2000»[96], у якому можна було розрізнити електронні, немов іншопланетні крики вмираючих пішоходів. «Мила гра, — подумав Ларрі. — Скоро ще й «Дахау 2000» випустять — дітлахи будуть у захваті». Він підійшов до монетного автомата й наміняв десять доларів четвертаками. Через дорогу, біля «Біф енд Брю», стояла телефонна будка, і Ларрі з пам’яті набрав «У Джейн», залу для гри в покер, у якій вони інколи зависали з Вейном Стакі.
Ларрі годував шпарину монетами, доки рука не заболіла, і за три тисячі миль задзвонив телефон.
— «У Джейн». Ми відкриті.
— Для будь-яких пропозицій? — запитав він басовитим, сексуальним голосом.
— Слухай, розумнику, це тобі не… опа, Ларрі, це ти?
— Ага. Привіт, Арлін.
— Ларрі, ти де? Тебе ніде не видно.
— Ну, я на Східному узбережжі, — обережно відповів він. — Мені сказали, що на мене почіплялися п’явки, і краще вилізти з озера й посидіти на суходолі, доки вони не повідпадають.
— Це через твою мегавечірку?
— Ага.
— О, я чула про неї, — сказала вона. — Ну ти й марнотратник.
— Арлін, а Вейна десь поряд нема?
— Ти про Вейна Стакі?
— Ну, не про Джона Вейна ж — він помер.
94
«Let’s Make a Deal» — телевікторина, суть якої полягає в обміні різних речей, які приносять на передачу її учасники, на приховані речі, вартість яких заздалегідь невідома.
95
«NyQuil» — ліки, що полегшують симптоми застуди; випускає компанія «Проктер енд Ґембл» у вигляді сиропу та пігулок.
96
«Death Race 2000» — фантастичний бойовик 1975 р. У перегонах брали участь психопати, і переможцем ставав той, хто збивав найбільше пішоходів. У фільмі знялися Девід Керрадайн та Сильвестр Сталлоне. Цікаво, що «Смертельні перегони 2000» й справді породили комп’ютерну гру, однак звалася вона «Carmageddon», себто «Автомобільний Армагеддон».