— Гадаю, що так.
— Ти й досі збираєшся повернутися до навчання?
— Урешті-решт, так, повернуся. Візьму академвідпустку на осінній семестр. Можливо, у них є заочна форма навчання.
— Френні, як буду потрібен, ти знаєш, де мене знайти. Я не збираюся тікати.
— Та знаю, Джессі.
— Як будуть потрібні гроші…
— Так.
— Телефонуй. Я не буду на тебе тиснути, проте… я б хотів із тобою побачитися.
— Гаразд, Джессе.
— Бувай, Френ.
— Бувай.
Коли вона поклала слухавку, прощання видалось аж надто остаточним, а розмова — незавершеною. І тут до неї дійшло чому: вони вперше не обмінялися звичним «я кохаю тебе». Френні це засмутило, і вона сказала собі, що не варто хнюпитись, однак слова не допомогли.
Останній дзвінок пролунав близько дванадцятої — телефонував батько. Позавчора вони обідали разом, і він розказував про те, як хвилюється за Карлу і як на неї подіяли новини. Минулої ночі жінка не лягла в ліжко, натомість провела весь час у вітальні, вивчаючи старі генеалогічні записи. Він зазирнув близько пів на дванадцяту й спитав, коли вона підійметься. Карла сиділа з розпущеним волоссям, яке спадало на вкриті нічною сорочкою плечі, — Пітер сказав, що вона мала дикий вигляд, немов не при своєму розумі. Важкий альбом з історією сім’ї лежав у неї на колінах, і вона навіть не глянула на чоловіка, лише сторінки гортала. Сказала, що не хоче спати. Що незабаром підніметься. Коли Френ із батьком сиділи в кабінці «Обіду на розі», Пітер розказав, що Карла підхопила застуду, — він тоді більше дивився на гамбургери, ніж їв їх. У неї був закладений ніс. Коли Пітер спитав, чи хоче вона склянку молока, жінка нічого не відповіла. Учора вранці він побачив, як Карла спить у тому ж кріслі, досі тримаючи на колінах альбом.
Коли вона нарешті прокинулася, з вигляду їй стало краще й повернулася тяма, однак застуда погіршилася. Карла відмахнулася від пропозиції викликати доктора Едмонтона — сказала, що то звичайний бронхіт. Вона натерла груди «Віксом», приклала туди квадратний фланелевий згорток і вирішила, що пазухи вже прочищаються. Однак Пітер сказав Френні: попри те, що дружина не дала зміряти їй температуру, він гадав, що в неї був жар, кілька градусів понад норму.
Він зателефонував до Френ, щойно почалася перша гроза. Над гаванню стали тихо збиратися фіолетові й чорні хмари, і пішов дощ — спершу лише накрапало, а тоді полило як із відра. Поки вони розмовляли, Френ визирала з вікна й бачила, як у воду за хвилерізом б’ють блискавки, при цьому на дроті щоразу чулося шурхотіння — наче платівку дряпала голка фонографа.
— Сьогодні вона лежить у ліжку, — сказав Пітер. — Нарешті погодилася, щоб її оглянув Том Едмонтон.
— Він уже приходив?
— Щойно пішов. Каже, у неї грип.
— О Боже, — сказала Френ, заплющуючи очі. — У її віці це не жарти.
— Так, не жарти, — він трохи помовчав. — Френні, я йому все розповів. І про дитину, і про вашу з Карлою сварку. Ми водили тебе до Тома ще тоді, як ти була немовлям, і він уміє тримати язика на припоні. Я мусив дізнатися, чому вона захворіла. Він сказав, що сварка тут ні до чого. Грип є грип, схопив — і все.
— Хто кого схопив… — похмуро сказала Френ.
— Прошу?
— Не зважай, — відповіла вона: батько був надзвичайно ерудованим чоловіком, однак не фанатом «AC/DC»[99]. — Продовжуй.
— А більше нема чого розказувати, серденько. Том говорить, що ця зараза всюди. Якийсь навдивовижу паскудний різновид. Начебто мігрував до нас зі сходу, наразі весь Нью-Йорк хворіє.
— Однак проспати всю ніч у вітальні… — невпевнено заговорила вона.
— Насправді він сказав, що сон у вертикальному положенні має бути кориснішим для легень та бронхів. Більше нічого не казав, та Альберта Едмонтон належить до всіх тих спільнот, що й Карла, тож у цьому не було потреби. Френ, ми обоє знаємо, що вона вже давно наражалася на щось таке. Карла в нас голова Міського історичного товариства, секретар Жіночого клубу й клубу «Любителі літератури», двадцять годин на тиждень просиджує в бібліотеці, і відтоді, як помер Фред, вона займалася справами «Маршу монеток»[100], а минулого року взялася ще й за «Фонд серця». Крім цього, Карла намагалася зібрати кошти для Генеалогічного товариства Східного Мейну. Вона виснажена, знесилена. І це частково пояснює, чому вона на тебе зірвалася. Едмонтон лише сказав, що до неї причепилася б перша-ліпша зараза. Ото й весь коментар. Вона старіє, Френні, а старіти не хоче — Карла працює більше за мене.
— Татусю, вона сильно хвора?
— Лежить у ліжку, п’є сік і ковтає пігулки, що Том прописав. Я взяв вихідний, а завтра з нею посидить місіс Голлідей. Карла просила її прийти, щоб вони склали план для червневого зібрання Історичного товариства. — Він шумно зітхнув, і блискавка знову дряпнула по дроту. — Інколи мені здається, що вона хоче померти за роботою.
99
«AC/DC» мають відому пісню «Хто кого зробив» («Who Made Who»), яку вони записали спеціально для саундтреку фільму «Максимальне прискорення» (1986), що його зняв сам Кінг за мотивами власного оповідання «Вантажівки». Цю алюзію письменник додав уже в розширеній версії роману.
100
«March of Dimes» — громадська організація, як збирає кошти на покращення здоров’я матерів та дітей. Дістала назву від радіо- та телепередачі «Марш часу». Заснована Ф. Д. Рузвельтом у 1938 р.