Розмірено й невблаганно Флеґґ крокував далі. Два дні тому він був у Леремі, штат Вайомінг, — підривав електростанцію разом з екотаж-групою. Сьогодні він на трасі 51, між Ґрасміром і Ріддлом, на шляху до Маунтін-Сіті. Завтра він буде в іншому місці. І він був щасливішим, ніж будь-коли, бо…
Він зупинився.
Бо щось наближалося. Він відчував це, і йому здалося, ніби в нічному повітрі з’явився той запах. Так, дійсно: звідусіль до нього линув гарячий аромат кіптяви — наче Бог вирішив улаштувати пікнік, і вся цивілізація піде на барбекю. Жар уже розпікся — білуватий, пухнастий зовні, а всередині червоний, як очі демона. Він був грандіозним, чудовим.
Наближався час його перевтілення. Він народиться вдруге: його витисне в пологах пизда якоїсь велетенської пісочного кольору тварини — і ця тварина вже лежала, утупившись у порожнечу палаючими, як два сонця, очима, звивалася в переймах і повільно совала лапами, між яких ключем била кров.
Він народився в часи змін, і надходила нова пертурбація — вона бриніла в атмосфері, у лагідному ранковому повітрі штату Айдахо.
Час переродження майже настав. Він знав. Інакше з якого дива в нього раптово прокинулися магічні здібності?
Повернувши розпашіле обличчя до темних небес, готових до приходу світанку, він заплющив очі. Сконцентрувався. Усміхнувся. Запилюжені стоптані підбори його чобіт почали здійматися над дорогою. Дюйм. Два. Три дюйми. Усмішка перетворилася на вишкір. Тепер він зринув уже на фут[114]. Піднявшись на два фути, він завис над дорогою, а під ним злегка клубочилася курява.
Він відчув, як на горизонті зажеврів світанок, і спустився на шлях. Час іще не настав.
Та вже скоро.
Шкірячись, він рушив далі, виглядаючи місцину, де б залягти й переспати день. Уже скоро, і поки що цього знання було вдосталь.
Розділ 24
Ллойд Генрейд, якого в місцевих газетах прозвали «безжальним убивцею з дитячим обличчям», ішов коридором муніципальної тюрми міста Фінікс у супроводі двох охоронців. В одного текло з носа, і обидва мали кислі міни. То було крило суворого режиму, і його мешканці вітали Ллойда, наче героя. У суворці він був знаменитістю.
— Ге-е-ей, Генрейд!
— Давай-давай, пацан!
— Передай пракурору, хай мене адпустить, і я папрашу, шоб ти єво нє трогав!