Ллойд дивився на адвоката й супився. Такий вираз буває в хлопчака, який хоче бути гарним учнем, та ніяк не може засвоїти урок.
— Не дай мені забити тобі баки, Ллойде, — сказав Девінс. — Я ж не хочу тебе надурити. А то ще подумаєш, ніби я натякаю, що Бац був увесь час під кайфом…
— Так і було! Ми так накурилися!..
— Ні. Ти не курив, курив він. І коли він накурювався, то наче з ланцюга зривався…
— Свята правда.
У Ллойдовій пам’яті вигулькнув привид Баца Фрімена — він весело крикнув: «Гоп! Гоп!» — і застрелив жінку на заправці.
— А кілька разів він націлював пістоль і на тебе…
— Ні, він ніколи…
— Так-так. Ти просто забув. Якось він пригрозив тебе вбити, якщо ти йому не підігруватимеш.
— Ну, у мене був дулівер…
— Гадаю, — мовив Девінс, не зводячи з нього очей, — що як покопирсаєшся в пам’яті, то згадаєш, як Бац казав, що він заряджений холостими. Пригадуєш таке?
— От зараз, як ти про це заговорив…
— І коли твій пістолет почав стріляти справжніми кулями, ти здивувався, як ніхто інший, так?
— Ще б пак, — сказав Ллойд і енергійно закивав. — Мало серце не зупинилося!
— І ти саме збирався наставити пістолета на Баца Фрімена, коли його встрелили, звільнивши тебе від мороки.
Ллойд подивився на адвоката, і в його очах зажевріла надія.
— Містере Девінс, — мовив він зі щирим серцем, — усе так і сталося, бля буду.
———
Того ж ранку він стояв на тюремному подвір’ї, спостерігав за грою в софтбол[117] і обмізковував усе, що наговорив Девінс, коли до нього підійшов кремезний в’язень на прізвище Мезерс і зграбастав його за комір. Голова в Мезерса була поголеною а-ля Теллі Савалас, і лисина доброзичливо блищала на гарячому пустельному повітрі.
— Ану зажди хвилинку, — обурився Ллойд. — Мій адвокат порахував мені всі зуби. Сімнадцять штук. Тож якщо ти…
— Ага, Шоклі казав, — мовив Мезерс. — Тож він попросив, щоб я…
Коліно Мезерса поцілило Ллойдові точнісінько в промежину, і там вибухнув сліпучий біль — такий нестерпний, що він не міг навіть зойкнути. Ллойд мішком упав на землю й лежав там, звиваючись і тримаючись за яйця. Судячи з відчуттів, їх було розчавлено. Світ затулив червонястий туман агонії.
Через деякий час — хтозна через скільки — він спромігся поглянути вгору. Мезерс досі дивився на нього, і лиса голова так само блищала. Охоронці демонстративно дивилися в інші боки. Ллойд стогнав і корчився. З очей чвиркали сльози, а в животі сиділа розпечена свинцева куля.
— Нічого особистого, — щиро сказав Мезерс. — Просто бізнес, сам знаєш. От мені б хотілося, щоб ти виборсався. Схема «Маркема» — повна параша.
Він рушив геть, і Ллойд побачив охоронця на вантажній естакаді, що на іншому боці подвір’я. Він стояв, застромивши великі пальці за пояс «Сем Браун»[118], і шкірився. Коли охоронець упевнився, що цілком і повністю заволодів Ллойдовою увагою, то просто показав йому обидва середні пальці. Мазерс ніби випадково підійшов до стіни, і охоронець кинув йому пачку «Тарейтону»[119]. Мезерс поклав цигарки в нагрудну кишеню, козирнув і пішов собі далі. Ллойд лежав на землі, задерши коліна до грудей і тримаючись за скручений живіт, а в голові відлунювали слова Девінса: «Такий наш старий і суворий світ, Ллойде, такий наш старий і суворий світ».
Точно.
Розділ 25
Нік Андрос відсунув штору й визирнув на вулицю. Коли подивитися ліворуч із вікна другого поверху будинку Джона Бейкера, можна було побачити центр Шойо, а якщо повернути голову праворуч, — трасу 63, що вела з міста. Головна вулиця стояла пусткою. Жалюзі на вікнах крамниць і банків були опущені. Посеред вулиці сидів хворий на вигляд пес: голова похилена, з морди на розпечений асфальт скрапує біла піна, боки важко здіймаються. За півкварталу звідти в риштаку лежав іще один, уже мертвий собака.
Ззаду пролунав жіночий низький, горловий стогін, та Нік його не почув. Він запнув штору, потер очі, а тоді підійшов до хворої — вона саме прокинулася. Джейн Бейкер була закутана в ковдри, бо кілька годин тому їй зробилося холодно. Та тепер її обличчям бігли ручаї поту, і вона скинула накривала. Нік знічено помітив, як у деяких місцях нічна сорочка зробилася напівпрозорою від поту, і йому стало соромно. Та вона його не бачила, і наразі він сумнівався, чи мала її нагота якесь значення. Вона помирала.
— Джонні, неси таз! Здається, мене зараз знудить! — скрикнула вона.
Він дістав з-під ліжка таз і поставив його біля місіс Бейкер, та вона заборсалась, і посудина впала на підлогу з порожнистим стуком, якого Нік також не почув. Він підняв таз і просто тримав його, спостерігаючи за хворою.
119
«Tareyton» — марка цигарок, яку випускають із початку ХХ ст. Перед тим як у 1954 р. почали випускати «Тарейтон» із фільтром, цигарки мали коркові гільзи.