— Ніку, багато тутешніх захворіли?
«Я вже не знаю, — написав Нік. — Справи доволі кепські».
— Ти бачив лікаря?
«Сьогодні не бачив».
— Якщо Ем не побережеться, то доведе себе до знемоги, — сказала вона. — А він берегтиметься, правда ж, Ніку? Не зажене себе?
Нік кивнув і спробував усміхнутися.
— Як там Джонові в’язні? По них уже заїхали?
«Ні, — написав Нік. — Хоґан дуже хворий. Роблю все, що можу. Інші просять, щоб відпустив їх, поки й вони не заразилися».
— Навіть не думай їх випускати! — сказала вона із запалом. — Сподіваюся, ти не думаєш цього робити.
«Ні, — начеркав Нік і за кілька секунд дописав: — Лягайте в ліжко. Вам потрібно відпочити».
Джейн усміхнулася до нього, і, коли повернула голову, Нік помітив під її щелепою чорні плями й замислився, чи справді для жінки все минулося.
— Так. Ляжу й просплю годин із дванадцять. Однак мені це здається неправильним — спати, коли Джон помер… Я ледве можу повірити, що це сталося, розумієш? Постійно чіпляюсь об цю думку, ніби забула щось прибрати.
Він узяв її за руку, стиснув. Вона кволо всміхнулася.
— З часом може з’явитися ще щось, заради чого варто жити. Ніку, ти носив в’язням вечерю?
Нік похитав головою.
— А треба було б. Може, візьмеш Джонову машину?
«Я не вмію їздити, — написав Нік, — однак дякую. Просто пройдуся до кафе. Тут недалеко + зазирну до вас уранці, якщо ви не проти».
— Так, — сказала вона. — Гаразд.
Він підвівся й суворо вказав на чашку з чаєм.
— До останньої краплі, — пообіцяла вона.
Він уже відчиняв протимоскітні двері, коли відчув, як вона невпевнено торкнулася його руки.
— Джон… — заговорила вона, затнулася, а тоді змусила себе закінчити думку: — Сподіваюся, його відвезли до поховального бюро «Кертіс». Наших із Джоном родичів ховали саме вони. Він там, як гадаєш?
Нік кивнув. Сльози потекли її щоками, і вона знову розплакалася.
———
Вийшовши того вечора від Джейн Бейкер, Нік рушив прямо до кафе. На вікні криво висіла табличка «ЗАЧИНЕНО». Він обійшов будівлю й постукав до житлового трейлера, але там було темно й глухо. Ніхто не відповів на його грюкіт. Нік вирішив, що з огляду на обставини вторгнення зі зламом було виправдане, а грошей на витрати, які лишив шериф Бейкер, вистачить, щоб усе відшкодувати.
Він розбив шибку біля замка та відчинив двері. Усередині було моторошно навіть з увімкненим світлом: мертвий музичний автомат, порожні стільці, вільні столи, мовчазні автомати з відеоіграми та самотній стіл для гри в бампер-пул[120]. Гриль стояв накритий.
Нік пішов на кухню, посмажив на газовій плиті кілька гамбургерів і склав їх у пакет. Прихопив пляшку молока й половину яблучного пирога, що стояв на прилавку під пластиковою кришкою. Потім він лишив записку, у якій пояснював, хто й чому вдерся до кафе, і пішов до тюрми.
Вінс Хоґан був мертвий. Він лежав на підлозі серед розталого льоду й вологих рушників. Перед смертю він подряпав собі шию, ніби відбивався від невидимого душителя. Кінчики пальців були закривавлені. Над трупом дзижчали мухи, раз по раз сідаючи на нього й знову зринаючи в повітря. Шия мерця почорніла й розбухла, наче камера, яку перекачала необережна дитина.
— А тепер ти нас випустиш? — запитав Майк Чайлдресс. — Він сконав, ти, опудало йобане, задоволений? Шо, гаразд помстився? Уже й він його підхопив, — Майк наставив палець на Біллі Ворнера.
Біллі виглядав нажаханим. На його шиї та щоках вигравали червоні плями, а рукав робочої сорочки, яким він витирав носа, задерев’янів від шмарклів.
— Брехня! — істерично заскандував він. — Брехня, брехня, їбуча брехня! Бре…
Раптом він зайшовся чханням, аж навпіл зігнувся, бризкаючи слиною та слизом.
— Бачив? — гримнув Майк. — Га? Шо, довольний, їбанько тупорилий? Випусти мене! Його можеш тримати скільки влізе, та не мене. Це вбивство, ось що — холоднокровне вбивство!
Нік похитав головою, і Майк ошалів. Він почав кидатися на ґрати, розквашуючи при цьому обличчя та розбиваючи суглоби. Він вирячувався на Ніка й гамселив лобом об залізні прути.
Нік почекав, допоки Майк стомився, а тоді шваброю заштовхав їжу до камер. Біллі Ворнер тупо подивився на нього, а тоді взявся їсти.
Майк кинув склянку з молоком об ґрати. Вона розбилася, всюди розбризкалося молоко. Він запустив двома гамбургерами об задню, розписану стіну камери. Один із них прилипнув серед розводів кетчупу, гірчиці й шматочків солоного огірка — пляма виглядала по-гротескному веселою й нагадувала картини Джексона Поллока[121]. Майк пострибав на шматку яблучного пирога, станцював на ньому буґі-вуґі. Увсібіч полетіли шматки яблук. Пластикова тарілка розтріскалася.
120
Bumper pool — різновид більярду, у який грають на зменшеному столі з перешкодами-«бамперами» та лише двома лузами.
121
Jackson Pollock (1912—1956) — впливовий американський художник, лідер абстрактного експресіонізму. Грубо кажучи, його картини являють собою місиво з кольорових плям.