Після зустрічі понад двадцять людей якийсь час сиділи на газоні за глядацькою залою; дощ скінчився, хмари розірвалися на шматочки, і вечір був свіжий і приємний. Стю і Френні посиділи там з Ларрі, Люсі, Лео і Гарольдом.
— Чорт, ти нам мало всі карти не сплутав сьогодні ввечері! — сказав Ларрі Гарольдові. І підштовхнув ліктем Френні. — Я ж казав тобі, що він — козирний пацан, правда?
Гарольд просто всміхнувся й скромно знизав плечима.
— Таке, лише пара ідейок. Ви всімох усе заново закрутили. У вас принаймні мав бути привілей разом дійти до кінця початку.
І ось через п’ятнадцять хвилин після того, як вони вдвох залишили ці імпровізовані збори і перебували ще в десяти хвилинах ходу від дому, Стю повторив:
— Тобі точно нормально?
— Так. Просто ноги втомилися.
— Ти хочеш розслабитися, Френсіс.
— Не називай мене так: ти ж знаєш, я цього не зношу!
— Вибач. Більше не буду, Френсіс.
— Чоловіки — сволоти.
— Ну, я спробую виправитися, Френсіс, че’слово.
Вона показала йому язик, що було цікаво, але Стю бачив, що Френ не налаштована на жарти, і припинив. Вигляд у неї був блідий і доволі апатичний — вона разюче не схожа була на ту Френні, яка так натхненно співала національний гімн кілька годин тому.
— Чогось сумуєш, хороша?
Френ похитала головою, але Стю побачив у її очах сльози.
— Що сталося? Розкажи.
— Та нічого. У тому й річ. Ніщо мене не турбує. Усе скінчилось, і я нарешті це зрозуміла, та й усе. Майже шістсот людей співають «Зоряний прапор». Мене оце зараз так раптово це вразило. Немає яток із хот-догами. На Коні-Айленді ввечері не обертається оглядове колесо. Ніхто не випиває чарку перед сном у «Спейс Нідл» у Сіетлі. Хтось знайшов спосіб прибрати наркоту з Комбат-зони[84] Бостона і проституцію з Таймс-сквер. То були жахливі речі, але, на мою думку, тут ліки значно гірші за хворобу. Розумієш, про що я?
— Так.
— Я в щоденнику вела таку собі рубрику «Не забути». Щоб дитина дізналася… ну, про все те, про що вона ніколи б не знала. І мені від того сумно. Треба було це назвати: «Те, чого більше немає»…
Френні схлипнула, зупинила велосипед і затулила рот тильним боком долоні, щоб стриматися.
— У всіх те саме, — сказав Стю, пригорнувши її. — Цього вечора багато хто плакатиме перед сном. Ти вже повір.
— Навіть не уявляю, як можна оплакувати цілу країну, — сказала вона, ще сильніше плачучи, — але, мабуть, таке можливо. Ці… ці дрібнички все проскакують у мене в голові. Продавці машин. Френк Сінатра. Олд-Орчард-Біч[85] у липні, повний народу, більшість приїжджих — із Квебеку. Отой дурко з MTV — Ренді його звали чи якось так. Час, коли… ї… їб… блін, я просто прям як вірш Рода Мак… Макк’юена[86] читаю!
Він пригорнув її, ніжно поплескав по спині, згадав старі часи, коли його тітонька Бетті до істерики розплакалася над якоюсь діжею, яка не зійшла, — тоді вона носила його двоюрідного брата Ледді, була десь на сьомому місяці — і Стю пам’ятає, що витирав їй очі куточком рушника для посуду і просив не засмучуватися: будь-яка вагітна жінка перебуває буквально за двоє дверей до психічної палати, бо в ній усі гормони завжди мішаються невідомо як.
Через якийсь час Френні сказала:
— Добре. Добре. Мені вже краще. Ходімо.
— Френні, я тебе кохаю, — сказав він. Вони далі котили велосипеди біля себе.
Вона спитала його:
— А що ти найкраще пам’ятаєш? Яку одну річ?
— Ну, ти знаєш… — сказав він і засміявся.
— Ні, не знаю, Стюарте.
— Це таке — з глузду з’їхати можна.
— Ну скажи.
— Навіть не знаю, чи хочу. А то будеш шукати людей із сачками[87].
— Ну скажи! — вона бачила Стю всяким, але так дивно, цікаво зніченим — уперше.
— Я нікому не розповідав, — сказав він. — Але я про це думаю останні два тижні. Щось зі мною сталося у 1982 році, я тоді працював на заправці Білла Гепскомба. Він брав мене на роботу, коли міг, після того як мене звільнили там із калькуляторного заводу. Я в нього працював на частину ставки з одинадцятої вечора до закриття — тоді це була третя ночі. Роботи було небагато після того, як працівники паперової фабрики «Діксі», в яких зміна закінчувалася в одинадцятій, заправлялися… багато було ночей, коли з дванадцятої до третьої не було жодної машини. Тоді я сидів, книжку читав або журнал, не раз і дрімав. Розумієш?