Стю всміхнувся.
— Ну от, минали роки, як пишуть у книжках, і щоразу, коли я думав про ту ніч — а бува, думав, — то дедалі більше мені гадалося, що то взагалі був не він. Просто схожий чоловік, розумієш. То я на тому й заспокоївся. Але останні кілька тижнів я помітив, що знову над цим міркую. І тепер дедалі більше мені здається, що то був таки він. Чорт, а він же цілком міг би досі бути живий. Ото сміх, правда?
— Коли й живий, — сказала вона, — то він не тут.
— Не тут, — погодився Стю. — Я б і не очікував, що він тут. Я ж його очі бачив, розумієш.
Вона поклала долоню на його руку.
— Оце так історія!
— Ага, та й у країні, мабуть, на двадцять мільйонів є чий-небудь двійник — хоч би й Елвіса Преслі чи Говарда Г’юза[90].
— Уже немає.
— Так — уже немає. А Гарольд сьогодні будь здоров як відзначився, правда?
— Здається, це називається «змінити тему».
— Мабуть, що так.
— Так, — сказала вона. — Відзначився.
Він усміхнувся, помітивши хвилювання в її голосі і легку складку між брів.
— Трохи тебе знервував, так?
— Так, але я б так не сказала. Ти ж тепер з Гарольдом заодно.
— Ні, так не можна казати, Френ. Я теж нервував. Ми ж двічі перед тим збиралися… все продумали від і до… принаймні ми так вважали… а тут виходить Гарольд. Переказує трохи звідси, трохи звідти, і каже: «Тра-ля-ля, оце ви мали на увазі?» А ми йому: «Так, дякуємо, Гарольде, оце саме».
Стю похитав головою.
— Голосувати за всіх пачкою — ну, як ми самі про це не здогадалися, Френ? Така ж розумна думка. І ми про це навіть не говорили.
— Ну, але ж ніхто не знав, у якому настрої люди прийдуть. Я думала, що, особливо після того, як матінка Ебіґейл пішла, вони будуть похмурі, а то й злі. Ще й той Імпенінг каркати почне…
— Цікаво, чи не треба йому якось пельку заткнути, — задумливо промовив Стю.
— А вийшло зовсім не так. Вони були такі… піднесені просто тому, що зібралися разом. Ти відчував?
— Так, відчував.
— Просто мало не якесь духовне відродження. Я не думаю, що Гарольд на таке очікував. Він просто зловив момент.
— Просто не знаю, що й думати про нього, — сказав Стю. — Тої ночі, коли ми ходили шукати матінку Ебіґейл, мені його стало по-справжньому шкода. Коли приїхали Ральф із Ґленом, вигляд у нього був просто жахливий — наче він зараз знепритомніє чи що. Але коли ми отам на газоні розмовляли і всі його вітали, так він розпустив пір’я, як індик. Наче зовні всміхається, а думає: «Ну ось ви й бачите, чого вартий ваш комітет, дурнів жменька». Він мов якась така головоломка, з якою в дитинстві не знаєш, що робити, як китайська пастка для пальців чи три кільця, які розпадаються, якщо смикнути в правильному місці.
Френ витягла ноги і подивилася на них.
— До речі, про Гарольда: ти нічого незвичайного на моїх ногах не бачиш, Стю?
Стю, оцінюючи, придивився.
— Нє. Тільки ти взула оті чудні «Єрз Шуз»[91] з крамниці, що на нашій вулиці. І вони здоровенні, звичайно.
Вона дала йому ляпаса.
— Такі туфлі дуже корисні для ніг. Так у найкращих журналах пишуть. А в мене сьомий розмір, щоб ти знав. Маленький зовсім.
— Та що тут про ноги говорити? Уже пізно, зайчику.
Він покотив велосипед далі, а вона старалася не відставати.
— Та, мабуть, нема чого. Просто Гарольд усе на мої ступні дивився. Після зборів, коли ми сиділи на траві й розмовляли, — вона похитала головою і трохи насупилась. — І чим Гарольдові Лодеру цікаві мої ступні? — спитала вона.
——
Коли Ларрі й Люсі повернулися додому, вони йшли самі, тримаючись за руки. Незадовго до того Лео зайшов у будинок, де мешкав із «мамою Надін».
Тепер, коли вони підійшли до дверей, Люсі сказала:
— Оце так збори! Я б ніколи не подумала… — слова застигли в її горлі, бо тіні на їхній терасі склалися в якусь фігуру. Ларрі відчув, як йому в горло кинувся жаркий страх. «То він, — шалено подумав Ларрі. — Прийшов по мене. Я побачу його лице!»
Але потім він сам здивувався, як міг таке подумати: то була лише Надін Кросс. На ній була сукня з синювато-сірої тканини, волосся вільно розсипалося по плечах і спині — темне волосся з білосніжними пасмами в ньому.
«Поряд із нею Люсі починає виглядати як уживана машина», — не втримавшись, подумав Ларрі — і він ненавидів себе за таку думку. Так говорив старий Ларрі… старий Ларрі? З таким самим успіхом можна сказати «старий Адам».
90
Howard Hughes (1905–1976) — легендарний американський мільярдер, який протягом життя прославився в різних галузях: як кінопродюсер, кінорежисер, інженер, льотчик, бізнес-магнат, авіакосмічний інженер, підприємець, винахідник, фінансист, сценарист і підприємець.