— Він мої кеди похвалив, — сказала Френні. — Правда, чокнутий?
— Сама така, — усміхнувся Стю.
——
Гарольд прокинувся щойно перед світанком із тупим, але не таким уже й неприємним болем у пахвині. Встаючи, він трохи тремтів. Рано-вранці ставало помітно холодніше, хоча було лише 22 серпня і осінь мала настати аж через календарний місяць.
Але нижче пояса його пекло, так. Уже від самого погляду на її сідниці в оцих маленьких прозорих трусиках, коли вона спала, йому ставало помітно тепліше. Вона, певне, не буде проти, якщо він її розбудить… ну, може, буде проти, але не заперечуватиме. У нього досі не було ніякого чіткого уявлення, що діється за цими темними очима, і він трохи її боявся. Замість того щоб будити її, він тихо вдягнувся. Він так само сильно хотів не чіпати Надін, як і хотів.
Зараз йому було потрібно десь піти й подумати.
Гарольд зупинився біля дверей із черевиками в лівій руці. Між відчуттям холоду в кімнаті і прозаїчним одяганням бажання покинуло його. Тепер він відчував, чим пахне в кімнаті, і то був не надто приємний запах.
То тільки дрібниця, казала вона, і вони без того обійдуться.
Може, це була й правда. Ротом і руками вона могла абсолютно неймовірні речі. Але якщо це така дрібниця, то чого в кімнаті має стояти такий кислувато-затхлий дух, який нагадує про самотню втіху його поганих років?
Мабуть, ти хочеш, щоб було погано.
Тривожна думка. Він вийшов, тихо зачинивши двері за собою.
Коли двері зачинилися, Надін розплющила очі. Сіла, задумливо подивилася на двері, потім знову лягла. Її тіло нило в повільному, невдоволеному циклі бажання. Відчуття було майже як менструальний біль. Якщо це така дрібниця, подумала вона (не підозрюючи, наскільки схожа її думка на Гарольдову), то чого їй зараз так? Минулої ночі вона мусила кусати себе за губи, щоб не закричати: «Припини дурня клеїти і ВСАДИ в мене цю штуку! Чуєш? ВСАДИ її в мене, ДО КІНЦЯ! Ти вважаєш, що ти зараз щось робиш для мене? Всади її в мене, і нехай, заради Бога — чи заради мене — ця божевільна гра скінчиться!»
Він лежав, сховавши голову між її ніг, видаючи химерні звуки бажання, які могли би видатися смішними, якби не були настільки відверті, наполегливі, майже дикі. А коли вона підвела голову, ці слова тремтіли в неї на вустах — і вона побачила (чи їй здалося?) обличчя у вікні. Мить її власного вогняного бажання згасла, розсипалася на холодний попіл.
То було його обличчя, яке дико посміхалося їй.
З її горла здійнявся крик… і тут обличчя зникло, стало просто тінями на запилюженому склі. Просто як бабай, якого дитина ніби бачить у шафі, згорнутого підступним клубком за коробкою з іграшками.
Не більше.
Тільки то було більше, і саме зараз, у перших раціонально-холодних світанкових променях, вона не могла вдавати, ніби це не так. Вважати, ніби це не так, було б небезпечно.
То був він — і він її попереджав. Майбутній чоловік наглядав за нареченою. А збезчещена наречена не буде прийнята.
Дивлячись у стелю, вона подумала: я смоктала його член — але це не безчестя. Я дозволяла йому брати мене в зад, але і це не безчестя. Я для нього наряджалася, як дешева вулична шльондра, але і це цілком нормально.
Уже від такого у неї виникало питання, що ж за людина її наречений.
Надін довго, довго дивилася в стелю.
——
Гарольд зробив розчинної кави, випив її, скривившись, потім узяв із собою на ґанок два холодні печива «Поп-Тартс»[107]. Він сидів і їв їх, поки на землю крадькома сходив світанок.
У ретроспективі останні два дні видавалися йому якимось шаленим карнавалом. Змішалися помаранчеві вантажівки, Вейзак, який поплескав його по плечу і назвав яструбом (тепер його так і прозивають — Яструб), мертві тіла, їхній нескінченний гнилий потік, а потім із цієї всієї смерті приходиш додому у нескінченний світ вигадливого сексу. Звичайно, від такого голова піде обертом.
Але тепер, сидячи тут на сходинці, холодній, мов могильна плита, заливаючи собі в нутро чашку жахливої розчинної кави, він міг жувати оці холодні «поп-тартси», що відгонили тирсою, і думати. Після періоду шаленства у голові в нього розвиднілося. Йому спало на думку, що як на людину, яка вважає себе кроманьйонцем серед стада галасливих неандертальців, він останнім часом малувато думає. Його водять — тільки не за ніс, а за пеніс.
Його думка перейшла до Френні Ґолдсміт, хоч він і відвів очі від праскоподібних хмарочосів. Того дня в його дім вдерлася саме Френні, він тепер точно знав. До Редмана він зайшов під фальшивим приводом, насправді сподіваючись роздивитися її взуття. Як виявилося, вона носить кеди з таким самим малюнком на підошві, як той, слід від якого він бачив у своєму підвалі. Кола й лінії замість звичних «вафель» і зигзагів. Без питань, бебі.