Запала довга тиша, яку врешті порушив Джордж Річардсон.
— Мені час до лікарні. Лорі, Діку, ви мені обоє будете потрібні.
«Але ж ви не залишите отак цю мумію, ні?» — мало не спитав Ларрі і щосили стиснув губи, щоб не випустити цих слів.
Усі троє пішли до дверей, Люсі дала їм верхній одяг. Температура вночі була ледве вища за шістдесят градусів[129], і їхати на мотоциклі з коротким рукавом було холодно.
— Чи можемо ми щось для неї зробити? — тихо спитав Ларрі в Джорджа.
— Люсі знає про крапельницю, — сказав Джордж. — А більше нічого й не зробиш. Розумієте…
Він замовк. Звичайно, всі розуміли. Що тут розуміти — і так усе видно.
— На добраніч, Ларрі, Люсі, — сказав Дік.
Вони пішли. Ларрі знову побрів до вікна. Надворі всі стояли в очікуванні. Жива? Мертва? Помирає? Може, зцілена Божою силою? Сказала що-небудь?
Люсі обійняла його за талію; Ларрі аж підскочив від несподіванки.
— Я люблю тебе, — промовила вона.
Він намацав її, пригорнув. Опустив голову і безпорадно затремтів.
— Я тебе люблю, — спокійно промовила вона. — Усе гаразд. Нехай. Відведи душу, Ларрі.
Він заплакав. Сльози були пекучі й важкі, мов кулі.
— Люсі…
— Тихо, — її руки лежали на його потилиці — ніжні, лагідні.
— Ох, Люсі, Боже мій, та що ж це таке? — плакав він, обіймаючи її шию, а вона тримала його міцно-міцно, не знаючи, ще нічого не знаючи, а матінка Ебіґейл хрипко дихала за їхніми спинами, лишаючись у глибині своєї коми.
——
Джордж їхав вулицею зі швидкістю пішохода, переказуючи одне й те саме: так, ще жива. Прогноз поганий. Ні, нічого не казала і, мабуть, уже не скаже. Можете розходитися. Коли щось станеться, ви дізнаєтесь.
Доїхавши до рогу, вони додали швидкості й рушили до лікарні. Їхні мотоцикли тріскотіли, назад котилася луна, наскакуючи на будинки й відбиваючись від них, урешті сходячи нанівець.
Люди не розходилися. Якийсь час вони ще постояли, поновили розмови, обговорили кожне слово, сказане Джорджем. Прогноз — що воно означає? Кома. Смерть мозку. Якщо мозок помер, то вже все. Скоріше банка зеленого гороху заговорить, ніж людина після мозкової смерті. Ну, може, це в природній ситуації так, але в нас тут уже надприродні речі пішли, еге ж?
Усі знову посідали. Посутеніло. У будинку, де лежала стара, засвітилися газові лампи. Потім люди підуть додому й не зможуть заснути.
Розмови невпевнено перекинулися на темного чоловіка.
— Якщо матінка Ебіґейл помре — це значить, він стане сильнішим?
— Як це — «не обов’язково»?!
— Ну, я не сумніваюся, тут усе зрозуміло: він — Сатана!
— А я думаю — Антихрист. Ми зараз просто в Одкровенні Йоанна Богослова перебуваємо… хіба можуть бути сумніви? «І сім чаш відкрилося…»[130] Як на мене, так це просто про супергрип сказано!
— Та, блін, люди, ви шо! Раніше казали, що Гітлер — це Антихрист!
— Якщо знову почнуться оті сни, я повішуся…
— А мені снилося, що я на станції метро, а він — кондуктор, тільки лиця не видко. Я як злякаюся! І біжу в тунель. І чути, як він біжить… і мене доганяє.
— А мені снилося, як я пішла в підвал по солоні кавуни — там коло грубки хтось стоїть… тільки фігура. І я зрозуміла: це — він.
Засюрчали цвіркуни. На небо висипали зорі. Похолодало, що мляво відзначили в розмовах. Усе, що було принесене, пили. У темряві жевріли вогники люльок і цигарок.
— Я чула, енергетики наші пішли все вимикати в порожніх будинках.
— От і добре. Якщо вони швидко не повернуть у будинки світло з опаленням, буде нам біда.
Тихе бурмотіння голосів, які в темряві уже втратили обличчя…
— Та, мабуть, узимку все буде гаразд. От точно вам кажу. Він же через гори не перелізе — там і машини, і сніг. А от навесні…
— А якщо в нього кілька атомних бомб?
— Та на хуй йому атомні, а кілька отих нейтронних не хоч? Чи ще решту шість із отих семи чаш, що Саллі казала?
— А літаки?
— Що ж робити?
— Не знаю.
— Щоб я так знав…
— Навіть не придумаєш ні фіга.
— Всратись і закопатись!
І приблизно о десятій Стю Редман, Ґлен Бейтман і Ральф Брентнер підійшли до них, розмовляючи тихо й роздаючи листівки з тим, щоб відсутнім це було переказано. Ґлен трохи накульгував, бо круг від електроплити влучив йому в праву литку і відрізав шматок. На роздрукованих листівках було написано: «ЗБОРИ ВІЛЬНОЇ ЗОНИ * ГЛЯДАЦЬКА ЗАЛА “МУНЦІНҐЕР” * 4 ВЕРЕСНЯ * 20:00».
130
Сім чаш Господнього пересердя згадуються в Одкровенні Йоанна Богослова; цитата приблизна.