Цього разу вже Дорґан штовхнув Ґлена.
——
Ларрі відділили від решти двох і повели порожнім коридором із написами «НЕ ПЛЮВАТИ», «ДО ДУШОВИХ І ДЕЗІНСЕКЦІЇ», а також «ВИ ТУТ НЕ ГІСТЬ».
— Душ би мені не завадив, — зауважив Ларрі.
— Може, — сказав Дорґан. — Подивимося.
— На що подивитеся?
— Наскільки ви будете налаштовані на співпрацю.
Дорґан відкрив камеру в кінці коридору і провів туди Ларрі.
— А ці браслети? — спитав Ларрі, простягнувши руки.
— Звичайно, — Дорґан відімкнув наручники і забрав їх. — Так краще?
— Значно краще.
— У душ і далі хочеться?
— Ще й як, — але ще дужче Ларрі не хотів залишатися сам і чути луну від кроків, які віддаляються. Якщо він лишиться сам, до нього почне повертатися страх.
Дорґан витяг маленький блокнот.
— Скільки вас? У Зоні?
— Шість тисяч, — сказав Ларрі. — Ми щочетверга граємо в бінго, і головний приз — двадцятифунтовий індик!
— Усе-таки в душ хочеш чи ні?
— Хочу, — але Ларрі вже не сподівався на це.
— Скільки вас?
— Двадцять п’ять тисяч, але чотири тисячі ще не мають дванадцяти років і можуть безкоштовно дивитися фільми в автокінотеатрі. З економічної точки зору — облом…
Дорґан різко захлопнув блокнот і подивився на нього.
— Та не можу я, послухайте, — сказав Ларрі. — Уявіть себе на моєму місці.
Дорґан похитав головою.
— Не можу, бо я не божевільний. Чого ви тут? Чим, по-вашому, це вам допоможе? Він вас завтра-післязавтра вб’є на хрін. А якщо він захоче, щоб ви заговорили, то заговорите. Якщо він захоче, щоб ви танцювали чечітку й одночасно дрочили, то ви це теж будете робити. Напевне, ви ненормальні.
— Нам сказала це зробити стара жінка. Матінка Ебіґейл. Може, і вам вона снилася.
Дорґан похитав головою — і раптом відвів очі.
— Не знаю, про кого ти говориш.
— Хай буде так.
— Точно не хочеш зі мною поговорити? Душ заробити?
Ларрі засміявся.
— Мене так дешево не купиш. Хочете — шпигуна присилайте. Якщо, звичайно, знайдете такого, який не стане схожим на тхора одразу, коли мова зайде про матінку Ебіґейл.
— Ну як хочеш, — сказав Дорґан. Він пішов коридором під заґратованими лампочками. У далекому його кінці поліцейський пройшов ґратчасту браму — і вона гулко зачинилася за ним.
Ларрі роззирнувся. Як і Ральф, у тюрмі він був разів зо два: один раз за перебування п’яним у громадському місці, другий — за зберігання унції[201] марихуани. Бурхлива молодість.
— Не готель «Рітц», — пробурмотів він.
Матрас на нарах був помітно пліснявий, і Ларрі похмуро замислився, чи не помер на ньому хтось у цьому червні чи на початку липня. Унітаз працював, але за першим змиванням вода в ньому була іржава, отже, ним давно не користувалися. Хтось лишив у камері вестерн у м’якій палітурці. Ларрі взяв книжку, потім знову поклав назад. Сів на нари і став слухати тишу. Він завжди терпіти не міг залишатися сам, але в якомусь розумінні він завжди й був самотнім… доки не прийшов до Вільної зони. І тепер самота не була йому така страшна, як очікував. Погано, звичайно, але пережити можна.
«Він вас завтра-післязавтра вб’є на хрін».
Тільки от Ларрі в це не вірив. Так просто не мало бути.
— Не буду боятися злого, — сказав він у мертвій тиші в’язничного крила, і йому сподобалося, як це прозвучало. Він повторив ці слова.
Ларрі ліг, і йому спало на думку, що він подолав майже всю дорогу до Західного берега. Тільки от поїздка виявилася довшою і химернішою, ніж можна було б уявити. І шлях ще не завершений.
— Не буду боятися злого, — повторив Ларрі. І зі спокійним лицем забувся сном без сновидінь.
——
О десятій годині наступного дня, через двадцять чотири години після того, як вони побачили вдалині перекритий шлях, до Ґлена Бейтмана прийшли Рендалл Флеґґ і Ллойд Генрейд.
Той сидів по-турецьки на підлозі камери. Під нарами Ґлен знайшов вуглинку, і щойно закінчив свій напис на стіні, серед прорізаних у ній зображень чоловічих і жіночих статевих органів, імен, номерів телефонів і непристойних віршиків. Напис був такий: «Я — не гончар, не гончарний круг, а глина в руках гончаря — і цінність форми, наданої мені, хіба ж не рівною мірою залежить і від цінності самої глини, і від круга й умілості Майстра?» Ґлен милувався цим прислів’ям — чи то афоризм? — і раптом температура в порожньому крилі в’язниці неначе впала на десять градусів. Двері в кінці коридору з гуркотом відчинились. У Ґлена раптом пересохло в роті, і вуглина в пальцях розкришилася.