— Не зараз, — сказав Стю. — Я зараз не можу говорити. Про таке. Ти зараз принеси аспірин, гаразд? Тоді поговоримо.
— Добре… — але страх сірою хмарою набіг на Томове лице. — Коджаку, хочеш піти з Томом?
Коджак захотів. Вони разом пішли на схід. Стю ліг і накрив очі рукою.
——
Коли Стю знову повернувся до реальності, вже сутеніло. Том трусив його за плече.
— Стю! Вставай! Вставай, Стю!
Стю було страшно: час для нього почав рухатися наче ривками, мов зубці колеса його власної реальності стираються і проскакують. Томові довелося його посадити, а коли він сідав, то мусив нахилити голову й відкашлятися. Кашляв він так довго і тяжко, що ледве знову не зомлів. Том стривожено спостерігав за ним. Потроху Стю оволодів собою. Закутався. Його знову трусило.
— Що ти знайшов, Томе?
Том показав йому аптечку. Усередині лежав пластир, меркурохром[206] і велика пляшка анацину[207]. Стю вразило те, що йому не вдалося відкрити кришку із захистом від дітей. Довелося віддати її Томові, який урешті її відкрутив. Стю запив три таблетки анацину водою з пластикової пляшки.
— І ще я от що знайшов, — похвалився Том. — Там була машина з усяким начинням для походу, але без намету.
То був великий, пухкий спальний мішок на двох, зовні флуоресцентного помаранчевого кольору, а на підкладці — веселий візерунок із зірочками й смужечками.
— Так, це чудово. Майже так само гарно, як намет. Ти гарно зробив, Томе.
— І ось таке. У тій самій машині було, — Том дістав із внутрішніх кишень куртки з десяток упаковок з фольги. Стю очам своїм не повірив. Сухозаморожені концентрати: яйця, горох, кабачки, сушена яловичина. — Їжа, правда, Стю? Там на них їжа намальована, Боже мій, так.
— Це їжа, — зрадів Стю. — Чи не єдина, яку я зараз можу їсти.
У голові його гуло, а десь далеко, в центрі мозку, солодко й нудотно лунало верхнє «до».
— А можна води нагріти? У нас немає чайника чи каструлі.
— Я щось знайду.
— Так, добре.
— Стю…
Стю подивився в стурбоване, нещасне лице, досі дитяче, попри бороду, і похитав головою.
— Він помер, Томе, — тихо мовив він. — Нік помер. Майже місяць тому. То… то було політичне. Убивство, я б сказав. Мені дуже шкода.
Том опустив голову, і у світлі заново розведеного багаття Стю побачив, як йому на коліна падають сльози. Тихим срібним дощем. Проте Том мовчав. Нарешті він підвів погляд, і його блакитні очі стали ясніші, ніж завжди. Він витер сльози тильним боком руки.
— Я знав, — хрипко прошепотів він. — Я не хотів думати, що я знаю, але ж знав. Боже мій, так. Він відвертався і йшов геть. А був він головна людина в моєму житті, Стю — ти знав?
Стю взяв Тома за велику руку.
— Знав, Томе.
— Був-був, ЖИТ-ТЯ, а це пишеться «головна людина». Скучив за ним страшно. Але в раю я його побачу. Том Каллен його там побачить. І він зможе говорити, а я — думати. Правда ж?
— Я б зовсім тому не здивувався, Томе.
— Це злий чоловік убив Ніка. Том знає. Але Бог прибрав цього злого чоловіка. Я бачив. Руку Божу з неба бачив.
Над пустелями Юти завивав вітер, і Стю бив сильний дрож у його обіймах.
— Прибрав його за те, що він зробив із Ніком і з бідолашним Суддею. Боже, так.
— Що ти знаєш про Суддю, Томе?
— Він мертвий! В Ореґоні! Його застрелили!
Стю стомлено кивнув.
— А Дейна? Чи ти знаєш щось про неї?
— Том її бачив, але не знає. Їй дали роботу прибирати. А я одного разу йшов, бачив, як вона працювала. Міняла лампочку в ліхтарі. Вона подивилася на мене і… — він на мить замовк, а потім звернувся скоріше до себе, ніж до Стю. — Чи побачила вона Тома? Чи впізнала Тома? Том не знає. Том… думає… що так. Але Том більше її не бачив.
Том невдовзі пішов шукати потрібні речі, взявши з собою Коджака, а Стю задрімав. Приніс він не просто велику бляшанку — на більше Стю не сподівався, — а сковороду таких розмірів, що там можна було засмажити цілого індика на Різдво. Вочевидь, у пустелі були скарби. Стю заусміхався, хоча губи йому обкидало болючими пухирями. Том сказав, що взяв сковороду в помаранчевій вантажівці, на якій була велика буква «U» — хтось тікав від супергрипу з усім своїм майном, подумав Стю. То ці люди зробили їм велике добро.
За півгодини поспіла і вечеря. Стю їв обережно, здебільшого овочі, добре запивав концентрат, щоб вийшло ріденьке. Душа цю страву успішно прийняла, і Стю відчув себе краще, принаймні на тлі загального стану. Невдовзі після вечері вони з Томом заснули, а Коджак умостився посередині.