——
— Томе, слухай.
Том схилився над великим, пухким спальним мішком Стю. Це було наступного ранку. Стю зміг хіба що легенько поснідати: горло боліло й сильно розпухло, усі суглоби ломило. Кашель посилився, й анацином збити температуру не дуже вдавалося.
— Мені треба опинитися в приміщенні й дістати ліків — інакше я помру. І це треба робити сьогодні. Зараз найближче місто від нас — Ґрін-Рівер, і воно в шістдесяти милях[208] звідси на схід. Треба їхати машиною.
— Том Каллен не вміє водити машину, Стю. Боже мій, ні!
— Атож, я знаю. То мені буде нелегко, бо я не тільки хворий, як собака, так, блін, іще й ногу не ту, як на те, поламав.
— Ти про що?
— Ну… та зараз це не важливо. Так просто не поясниш. Ми цим перейматися не будемо, бо то ще не перша проблема. Перша проблема — це завести машину. Більшість із них тут уже три місяці стоять, а то й більше. Акумулятори в них уже посідали так, що далі нікуди. То нам буде потрібно трохи удачі. Треба знайти машину зі стандартною передачею, яка б стояла на якому-небудь горбі. Таке може бути. Місцевість тут горбиста.
Він не додав, що машина мала б бути доволі добре налагоджена, щоб у баку був бензин і… ключ запалювання. Оці всякі жевжики в кіно — вони, може, й без ключа вміють, а Стю цього не вмів.
Він поглянув на небо: хмарилося.
— Більша частина роботи тут на тобі, Томе. Будеш моїми ногами.
— Добре, Стю. Коли в нас буде машина, ми ж поїдемо в Боулдер? Том хоче додому в Боулдер, а ти?
— Найдужче у світі, Томе, — він глянув у бік Скелястих гір, які тепер були невиразною тінню на обрії. Чи почався високо в горах сніг? Майже напевне. А якщо ще ні — то скоро. У цій високій і порожній частині світу зима настає рано.
— Якогось часу це, мабуть, потребуватиме, — сказав він.
— З чого почнемо?
— Зробимо підволоку.
— Під що?
Стю дав Томові складаний ножик.
— Тобі треба зробити дірки в нижній частині спального мішка. По одній з кожного боку.
Підволоку вони зробили за годину. Том знайшов дві порівняно рівні палички і просунув у спальний мішок і в дірки внизу. Приніс мотузку з прокатної вантажівки, де знайшов сковороду, а Стю нею міцно прикріпив мішок до палиць. Коли роботу було завершено, результат, на думку Стю, скоріше нагадував якусь пародію на візок рикші, ніж підволоку, якою в давнину користувались індіанці Великих рівнин.
Том узявся за палиці і з сумнівом поглянув через плече.
— Ти сів уже, Стю?
— Так, — Стю гадав, наскільки довго протримається спальний мішок, доки не почнуть розходитися шви. — Я дуже важкий, Томмі?
— Не дуже. Я тебе довго зможу везти. Но!
Вони рушили. Яр, де Стю зламав ногу і був переконаний, що загине, поволі лишався позаду. Попри слабкість, настрій у Стю був піднесений. Уже там він точно не загине. Може, деінде, може, навіть скоро, але все-таки не сам-один у грязькій канаві. Мішок колихався, заколисував його. Стю задрімав. Том тяг його; на небі згущувалися хмари. Коджак ішов поруч із ними.
——
Стю прокинувся, коли Том поклав волок на землю.
— Вибач, — перепросив Том. — Руки відпочинуть.
Він покрутив, розім’яв їх.
— Відпочивай скільки хочеш, — сказав Стю. — Тихше їдеш — далі заїдеш.
У голові в нього гупало. Він знайшов анацин і всуху ковтнув дві таблетки. Відчуття було таке, наче в горлі в нього наждак, а якийсь садист чиркнув об нього сірником. Він перевірив шви спального мішка. Як і слід було чекати, вони розходились, але все ще було не так погано. Вони з Томом перебували на довгому підйомі — саме такого вони й чекали. Таким схилом машина, знята зі зчеплення, могла дуже непогано котитися. Можна буде спробувати перемкнути її на другу, а може, й третю передачу.
Він із тугою поглянув ліворуч, де на розділовій смузі був криво припаркований фіолетовий «тріумф». Щось скелетоподібне в яскравому вовняному светрі схилилося за кермом. У машини, може, й ручна коробка передач, але в Божому світі не було способу для Стю пропхатися з ногою, прив’язаною до палиці, у таку крихітну кабінку.
— Як далеко ми пройшли? — спитав він Тома, але той тільки знизав плечима. Але, певне, вже далеченько, подумав Стю. Том волочив його години зо три, доки зупинився відпочити. Отже, він феноменально сильний. Старі орієнтири зникли позаду. Том, міцний, як молодий бичок, провіз його шість чи й вісім миль, поки він спав.