Коли вони прийшли в містечко, уже півгодини як посутеніло і було занадто холодно й вітряно, щоб робити щось крім того, аби запалити вогонь і знайти хоч трошки теплий нічліг. Тієї ночі їм не снилося нічого — вони забулися в чорноті повного виснаження.
Зранку Стю із Томом зайнялися пошуками всього потрібного для подальшої подорожі. У маленькому Ейвоні це було важче, ніж у Ґранд-Джанкшені. Знову Стю замислився про зимівлю тут — якщо він скаже, що треба зробити саме так, Том не стане сумніватись, і щойно ввечері вони на власні очі побачили, що буває з людьми, які спокушають долю. Але врешті він від цієї думки відмовився. Дитина має народитися десь на початку січня. Стю хотів бути поряд, коли це станеться. Хотів побачити дитину на власні очі і бути певним, що з нею все добре.
У кінці коротенької головної вулиці Ейвона вони знайшли магазин фірми «Джон Дір» і в гаражі за демонстраційною залою знайшли два снігомобілі. Жоден із них не міг дорівнятися до тієї здоровенної машини, яка у Стю з’їхала з траси, але в одного з них були надширокі гусениці з накладками — і він вирішив, що цей підійде. Концентратів вони не знайшли, то мали погодитися на консерви. У другій половині дня лазили по хатах, шукаючи намет, спальники та інше приладдя — ця справа не тішила жодного з них. Жертви епідемії були всюди, вони перетворилися на гротескно розкладені крижані скульптури.
Під кінець дня вони знайшли більшу частину потрібного в одному місці — у великих мебльованих кімнатах просто на головній вулиці. Перед спалахом супергрипу там, напевне, було повно молоді — такої, яка приїжджала в Колорадо займатися тим, про що співав Джон Денвер[216]. Том, власне, знайшов десь під сходами великий пластиковий пакет із дуже потужною версією «Кайфу Скелястих гір».
— Це що таке? Це тютюн, Стю?
Стю всміхнувся.
— Ну, комусь, мабуть, це за тютюн. То дурна трава, Томе. Поклади її де взяв.
Вони ретельно завантажили снігомобіль, окремо спакували консерви, прив’язали спальники й намет. Коли на небо висипали перші зірки, вони вирішили провести ще одну ніч в Ейвоні.
Поволі просуваючись свіжим настом до будинку, де вони замешкали, Стю раптом подумав — і тихо здувався: завтра Святвечір. Просто важко було повірити, що час пролетів так швидко, але доказ — ось він, просто на наручному годиннику. З Ґранд-Джанкшена вони виїхали три тижні тому.
Коли вони майже прийшли, Стю сказав:
— Ви з Коджаком ходіть вперед і розпаліть грубку, а в мене маленька справа.
— А яка, Стю?
— Ну, це сюрприз, — відказав Стю.
— Сюрприз? А я дізнаюся, який?
— Аякже.
— А коли? — очі в Тома зблиснули.
— Днів за два.
— Том Каллен не зможе чекати сюрпризу аж два дні, Боже, ні…
— Томові Каллену доведеться, — всміхнувся Стю. — За годину повернусь. А ти просто будь готовий іти.
— Ну… добре.
Проте Стю зміг знайти саме те, чого шукав, аж години за півтори. Том ще дві-три години діймав його, розпитуючи, що ж то за сюрприз. Стю мовчав, і коли їм настав час лягати спати, Том уже про це забув.
Коли вони лежали в темряві, Стю сказав:
— Ну, зараз ти, напевне, шкодуєш, що ми не лишилися в Ґранд-Джанкшені, чи як?
— Боже, ні, — сонно відповів Том. — Я хочу в мій будиночок якомога швидше. Тільки сподіваюся, що ми більше з дороги в сніг не звалимося. Том Каллен ледь не задихнувся!
— Ми просто поїдемо повільніше і постараємося обережно, — сказав Стю, не уточнюючи, що в разі падіння з ними може статися… якщо поблизу не буде теплої ночівлі.
— А ти як гадаєш, коли ми приїдемо, Стю?
— Та, старий, ще якийсь час їхатимемо. Але ми наближаємось. А зараз нам, певне, найкраще буде добре поспати, еге ж?
— Та отож.
Стю вимкнув світло.
Уночі йому наснилося, що після пологів загинула і Френні, і її страшна дитина-вовк. Немов з далекої далини почувся голос Джорджа Річардсона: «Це грип. Дітей більше не буде, бо грип. Вагітність — це смерть, через грип. Курка в кожній каструлі і вовк у кожній утробі. Через грип. Нам усім кінець. Людству кінець. Через грип».
І звідкілясь зблизька виттям пролунав сміх темного чоловіка.
——
Перед Святвечором вони вирушили в подорож, яка мала протривати майже до Нового року. На снігу утворився міцний наст. Вітер носив хмари крижаних кришталиків над пухкими ялинкоподібними заметами, крізь які легко проїжджав «джон дір». Від сліпучого снігу вони вдягли сонячні окуляри.
216
John Denver (1943–1997) — американський співак, актор і громадський діяч. Виконував пісні під гітару, зокрема оспівуючи романтику подорожей, гірських походів. Назва його пісні «Rocky Mountain High» («Височина Скелястих гір») може також перекладатися як «Кайф Скелястих гір».