Того Святвечора вони стали табором на насті у 24 милях від Ейвона, неподалік Сільверстоуна. Тепер вони були у вузькій шийці перевалу Лавленд, а завалений снігом тунель Ейзенхауера був десь унизу на схід від них. Поки вони гріли вечерю, Стю виявив дивовижну річ. Знічев’я цюкаючи сокирою по насту, він докопався до пухкого снігу під кіркою, а на глибині витягнутої руки під ним виявив блакитний метал. Він ледь не привернув увагу Тома до цієї знахідки, а потім передумав. Адже думка, що вони сидять менш як у двох футах над затором і під ними Бог знає скільки мерців, не надто приємна.
——
Коли Том прокинувся вранці 25-го числа за п’ятнадцять до сьомої, він виявив, що Стю вже встав і готує снідати, що було доволі дивно: Том майже завжди вставав першим. Над вогнем висів казанок з овочевим супом «Кемпбеллз» і ось-ось збирався закипіти. Коджак зацікавлено дивився на це.
— Доброго ранку, Стю, — сказав Том, застібаючи куртку й вилазячи зі своєї половини намету. Йому страшенно хотілося посцяти.
— Доброго ранку, — невимушено відказав Стю. — І щасливого Різдва.
— Різдва? — Том подивився на нього й ураз забув, як хоче відлити. — Різдва?! — повторив він.
— Доброго різдвяного ранку! — він показав кудись за спину Тома з лівого боку. — Оце що зміг…
Із насту стирчала верхівка ялини заввишки футів зо два. Вона була прикрашена срібними бурульками, пачку яких Стю знайшов у далекому кутку складу ейвонської крамнички дешевих дрібниць.
— Ялинка… — прошепотів приголомшений Том. — І подаруночки… То ж подаруночки, правда, Стю?
На снігу стояли три коробки — усі загорнуті в блакитний папір зі срібними весільними дзвіночками: паперу з різдвяними візерунками не виявилось у тій крамничці навіть на складі.
— Так, це, певне, подарунки, — сказав Стю. — Для тебе. Мабуть, Санта-Клаус приніс.
Том обурено подивився на Стю.
— Том Каллен знає, що Санта-Клауса не буває! Боже, ні! Вони від тебе! — і він засмутився. — А я тобі подаруночка не підготував! Я забув… Не знав, що Різдво… Я дурний! Дурний!
Він ударив себе кулаком по лобі. Бідолашний Том ледь не плакав.
Стю присів на наст поряд.
— Томе, — сказав він. — Ти мені різдвяний подарунок підніс раніше.
— Ні, сер, не було такого. Я забув. Том Каллен — просто йолоп, ЖИТ-ТЯ, а це пишеться «йолоп».
— Ні-ні, ти зробив. Найкращий у світі. Я живий! Коли б не ти, я б уже давно загинув!
Том не розуміючи подивився на Стю.
— Коли б ти тоді не нагодився, я б загинув у яру на захід від Ґрін-Рівера. І коли б не ти, Томе, я б помер від запалення легень, чи грипу, чи що воно там було, в готелі «Юта». Навіть не знаю, як ти так гарно ліки дібрав — чи Нік тобі допоміг, чи Бог, чи просто стара добра удача, але ж у тебе вийшло! Ти зовсім не до речі себе йолопом називаєш. Коли б не ти, я б цього Різдва взагалі не побачив. Я тобі зобов’язаний!
Том сказав:
— Е, ну це не те саме… — але так і сяяв від щастя.
— Ні, це — те саме, — серйозно промовив Стю.
— Ну…
— Ну ж бо, відкривай подарунки. Поглянь, що він тобі приніс. Я посеред ночі чув тут якісь сани. Мабуть, до Північного полюса грип не дійшов!
— Ти його чув? — Том уважно дивився на Стю, щоб зрозуміти, чи той не жартує.
— Щось чув.
Том узяв перший подарунок і обережно його розгорнув — там була пінбольна машина під прозорим пластиком — нова забавка, яку всі діти випрошували на минуле Різдво, з кругленькими батарейками на два роки. Очі в Тома радісно заблищали.
— Увімкни! — сказав Стю.
— Нє, я хочу подивитися, що там іще є.
Там лежав спортивний светр, на якому був зображений лижник, що відпочиває на сильному вітрі, стоячи на кривих лижах і спершись на палиці.
— На ньому написано: «Я піднявся на перевал Лавленд!» — пояснив Стю. — Ми ще не встигли, але, певне, скоро це зробимо.
Том швидко скинув куртку, вдягнув той светр і знову вдягнув куртку.
— Класно! Класно, Стю!
У найменшому пакунку лежав простий срібний медальйон на тонкому срібному ланцюжку. Томові він нагадав вісімку, яка лежить на боці. Він підняв його, замислившись і дивуючись.
— Що це таке, Стю?
— Це грецький символ. Я колись давно по телевізору бачив у програмі про лікарів «Бен Кейсі»[217]. Він означає нескінченність, Томе. Назавжди.
Він узяв Тома за руку, в якій той тримав медальйон.
— Я думаю, що ми, напевне, дістанемося до Боулдера, Томмі. Я думаю, нам це від самого початку судилося. Я б хотів, щоб ти це носив, якщо не заперечуєш. І якщо тобі колись буде потрібна якась допомога і ти не знатимеш, кого попросити, подивився на це і згадай Стюарта Редмана. Добре?
217
Серіал про лікарів. Перед його початковими титрами глядач бачить руку, яка пише крейдою на дошці знаки: «, ✳, †, ∞», — і чують їх розшифрування: «Чоловік, жінка, народження, смерть, нескінченність».