Гамір багатьох людських голосів! Гучні звуки, наче заграли сотні труб! Різкі удари, наче тисячі блискавок! Жорстокі стіни відступають назад! Втрачаючи свідомість, падаю я в безодню, але хтось хапає мене за руку! То був генерал Лассаль. Французька армія захопила Толедо. Інквізиція опинилася в руках ворогів.
Чорний кіт
Збираючись розповісти вам цю химерну й водночас звичайну історію, я не очікую і не вимагаю віри. Воістину божевільним був би я, сподіваючись її, якщо мій власний розум відмовляється вірити пережитому. Втім, я не божевільний і, безперечно, не марю. Та завтра я помру, завтра звільниться моє серце від тяжкої ноші. Наразі я маю на меті відверто, коротко і без зайвих коментарів познайомити світ із низкою подій у моїй домівці. Йдучи одна за одною, вони нажахали, змордували і зруйнували мене. Та я не намагатимуся відшукати їм пояснення. Для мене вони стали втіленням жаху — багатьом вони видадуться радше химерними, ніж страшними. А далі, можливо, знайдеться розум, який дасть пояснення хворобливій фантазії — розум спокійніший, послідовніший і не такий збуджений, котрий побачить в обставинах, які я змальовую з побожним жахом, лише звичайну послідовність природних причин і наслідків.
Змалечку я відзначався сумирністю й людяністю. Моя добросердість настільки впадала в око, що навіть зробила мене об’єктом насмішок серед товаришів. Я страшенно любив тварин, і, на мою величезну втіху, батьки дозволяли тримати багато домашніх улюбленців. Я проводив із ними майже весь час; найбільшою радістю було годувати їх і пестити. Ця риса характеру зростала разом зі мною, і коли я вже був дорослим чоловіком, я отримував від цього чи не найбільше задоволення в житті. Навряд чи потрібно пояснювати любителям відданих і шляхетних собак природу чи силу вдячності, котру отримуєш у відповідь на таке ставлення. Є щось у безкорисливій і самовідданій любові безсловесної істоти, що знаходить прямий шлях до серця людини, котрій часто випадала нагода перевірити фальшиву дружбу й позірну відданість інших людей.
Одружився я рано і з радістю зрозумів, що дружина розділяє мої схильності. Зауваживши мою пристрасть до домашніх улюбленців, вона не втрачала жодної можливості принести додому якесь миле створіння. У нас жили пташки, золоті рибки, красень-пес, кролики, маленька мавпочка і кіт.
Останній був неймовірно великою і красивою твариною, він був геть чорний і навдивовижу розумний. У зв’язку з цим моя дружина, котра в глибині душі не цуралася забобонів, не раз пригадувала поширену старовинну думку, що чорні коти — насправді відьмаки-перевертні. Не те щоб вона коли-небудь говорила серйозно, я сам пригадую цей момент лише тому, що наразі він випадково спав мені на думку.
Плутон — так звали кота — був моїм улюбленцем; я грався з ним найбільше, власноруч годував його, а він ходив за мною назирці по всьому дому. Доходило до того, що мені ледве вдавалося зупинити його, коли він хотів бігти слідом тоді, як я виходив із дому.
Таким чином тривала наша дружба кілька років, протягом яких мій темперамент і характер у цілому — через зеленого змія — зазнав (зізнаюсь червоніючи) докорінної зміни на гірше. З кожним новим днем я ставав дедалі похмурішим, дратівливішим, байдужішим до почуттів інших. Я дозволяв собі кидати нестримані слова на адресу дружини. Врешті-решт я навіть почав піднімати на неї руку. Звісно, домашні звірята не могли не відчути змін у мені. Я не просто перестав помічати їх — навпаки, вони зазнали жорстокого поводження. Втім, у мене досі залишалося достатньо симпатії до Плутона, щоб уберегти його від лиха, котре я чинив без жодних докорів сумління, коли кролики, мавпа чи навіть пес випадково або через щиру приязнь до господаря траплялися на моєму шляху. Та хвороба прогресувала — бо немає страшнішої немочі, ніж пияцтво! — і зрештою навіть Плутон, котрий старів і відповідно ставав вередливішим, — навіть Плутон почав відчувати наслідки мого кепського гумору.