А під цим мішкуватим костюмом ні регіонес пекторалєс,[9] ні регіонес абдоміналєс[10] не побачиш.
— Кава, — мовила вона.
— Що?
— Каву розливаєш.
На столі розтікалася брунатна пляма. «Йдіть ви, куме, зі своєю латиною знаєте куди?..»
Поки він роззирався за губкою, вона вже все витерла, відчинила холодильник, повитягувала якісь огірки, помідори, зелень, усе помила, нарізала… так швидко він навіть пальця собі не вріже… поставила на стіл, тоді накраяла хліб, повкладала у тостер — подарунок колег, але навіщо хліб смажити, коли можна з’їсти так? — одне слово, він сів, поставив кавоварку собі на коліна і лише тоді згадав, що забув відповісти на привітання.
Коли живеш сам, якось відвикаєш зранку вітатися.
— Гм… Як спалося? Тобто, я хотів спитати, як самопочуття?
Але що сказано, те сказано. Був би живий Фрейд, — знайомий психотерапевт час від часу його просвіщає, — втішився б із його обмовки.
За Фрейдом — він хотів запитати саме те, що спитав, і нема чого викручуватися.
— Дякую, добре.
Цікаво, на яке запитання вона йому відповіла?
— Почекай. Ти куди?
Вона зупинилася на порозі і здивовано озирнулась.
— Я? До себе.
— A-а сніданок?
— Я потім поснідаю.
— Тобто як потім?
— Ти йдеш на роботу, а я цілий день удома…
— Тому ти не хочеш зі мною поснідати?
— Та ні, не в тому річ.
— А в чому?
«Або нас не розуміють, куме, або не розуміємо ми».
— Я б хотіла ще поспати.
Вона нагадала йому школярку на іспитах, відповідала швидко, коротко і стримано. Що думала — невідомо.
— Тоді не треба було вставати, я обійшовся б кавою з бутербродом. А якщо ти вже тут, можна й перекусити. Для спання в тебе цілий день.
— Ні-ні, я не збираюся спати цілий день, — поспішила заперечити вона.
— Чому б і ні?
Вона спантеличено втупилася в нього. Зуби лагодити значно легше, ніж розмовляти з жінками.
— Я на твоєму місці так би й зробив, весілля здорово вибиває людину з колії. Але поїсти ніколи не завадить. Ну то як, домовилися?
— Про що?
Є така естрадна мініатюра: «Авас» називається, де тупий доцент і студент заплутуються в трьох словах. От у них виходило щось подібне. Хто з них був тупим доцентом — неважко здогадатися.
Влад підвівся, підійшов до неї і жестом запросив до столу.
— Прошу скласти мені компанію.
…Вона сиділа навпроти нього, не піднімаючи очей, і про що вона там думала, невідомо.
Олег навідався якраз вчасно: вони з’їли всі тости й увесь салат.
— Смачного.
— Дякую, — це жінка відповіла, беручись до миття посуду. У нього з Олегом набагато простіші стосунки.
— Почувайся як дома, але не забувай, що ти в гостях.
— Підкинеш мене до перехрестя?
— На Стрийській? Гаразд.
…Зупинившись перед світлофором, Влад у котре подумав, що треба купити авто з кондиціонером.
— Владе, якщо так моя красуня й сьогодні буде не в гуморі, можна я знову прийду на ночівлю?
— Признайся, що тебе вигнали.
— Ми вирішили взяти відпустку одне від одного — так звучить набагато краще.
— А як море?
— А ніяк. Самому їхати нема бажання… Ну то як — домовилися? Буквально на кілька ночей.
— Питаєш.
— А твоя жінка що на це скаже?
— А чому б вона мала бути проти? Ти мій друг.
— Ти все-таки запитай її, ніколи не відомо, що вони собі там думають…
Марія ходила колами по кімнаті й думала про мишоловки для сірих мишок.
На вечерю був борщ, плов, салат і компот.
— Я стільки всього нараз зроду не їв, — проказав Влад, розглядаючи накритий стіл.
Його жінка витерла руки й рушила до дверей. Добре, що він передбачливо зайняв там позицію.
— Як на рахунок вечері?
Вона дивилася кудись убік.
— Я недавно їла.
— Тоді посидиш за компанію.
— Мені ще треба прибрати нагорі.
Влад роззирнувся. Кухня не просто виблискувала, вона лускалася від чистоти. Ця ж сама біда сталася з коридором, вітальнею, ванною і спальнею. Він у такій хаті зроду не жив.
Ні, про «Доместос» і «Комет» він, як людина освічена, чув, звісно, але від теорії до практики дорога, як відомо, ого-го яка далека.
— А може, я не хочу плову.
— Тоді що тобі приготувати?
— М-м… деруни.
Вона одразу, не роздумуючи, повернулась і витягла з-під мийки мішок з картоплею.
«Це хто ж її отак вимуштрував?»
Влад спритно відібрав у неї ніж і підштовхнув до столу.
— Прошу сідати негайно, бо я зараз умру з голоду поряд із такими смаколиками.