Вона взялася руками в боки:
— Ти все робиш неправильно, Бармак, ти це знаєш?
Його губи були пекучі й солоні. Взяв за звичку цілувати її, коли йшов і коли повертався, і просто так, коли вони сиділи увечері у вітальні або йшли до кав’ярні, за розмовою і за переглядом фільму… неначе щохвилі мусив переконуватися, що вона біля нього.
Так було вчора, у неділю, а сьогодні… Ні, вона ще трохи побуде у вчорашньому дні, ще трішки, ще трішечки…
Перелом стався учора. Влад відкрив двері спальні — за давньою доброю звичкою без стуку, бо тільки ідіоти стукають у двері власної спальні і…
— Я йду… на це, як його… на пиво.
Він застряг на порозі, і так само застрягли всі його думки. Навіть ота сакраментальна, про пиво.
Потер око. Поліз до кишені за цигарками. Закашлявся.
Його жінка повернулася до Зоряниної дочки і мовила:
— Йому не сподобалося.
На що Зорянина дочка розпливлася від вуха до вуха.
— А по-моєму сподобалося.
Вона тримала в руках десь із п’ять помад. Гори косметики вкривали трюмо. У спальні кружляв запах… тополі.
Перед дзеркалом сиділа… Влад поквапливо вийшов, на ходу вибиваючи цигарку з пачки. Підведені зеленим чорні очі, темно-вишневі губи, звільнене від пут волосся…
Та що ж це коїться у його домі… дігітус квінтус манус?!![19] Куди домовики дивляться, повиздихали, чи що?!
Дійшовши до тераси, зрозумів, що усміхається сам до себе.
— Може, підемо на пиво? — надійшов Олександр. Взяв за моду навідуватися до них майже щодня.
— Запросто, — весело відказав Влад. — За чий рахунок?
— За твій.
— Олег правильно каже: мене завжди використовують усі, кому не лінь.
— Тоді за Олегів.
— Думаєш, він погодиться?
— А хто його буде питати?
Це було вчора, а сьогодні… а що сьогодні? Понеділок. Зрив програми. Вихід у відкритий космос.
Рано чи пізно це мало статися, хоча він і так протримався цілих два тижні і два дні, особистий рекорд спортсмена Бармака, вражаюче досягнення, нудьга могла зі страху кинутися навтьоки. Не кинулась.
…Влад подзвонив шефові й вимкнув мобільник, не дослухавши відповіді. Не треба було його жінці заводити розмову про село, зовсім непотрібною була ця розмова, все йшло так добре.
Кожному потрібно якось розслаблятись у цьому житті, де так мало любові. Кожен має своє хобі, свої пристрасті і звички.
Його спосіб не є найгіршим, але чомусь опісля завжди залишається гіркий присмак на язиці.
Він надіявся тільки, що вона не дуже страждатиме.
2. Вівторок
Ілона вирішила прийняти ванну. Липень як-не-як. Вибухова спека.
Від цієї думки мороз пішов поза шкірою, і, щоб зігрітись, вона швидко збігла білими сходами на перший поверх.
Цьому будинку, на її думку, не вистачало яскравості. Прикинувши, в яких кольорах вона б оформила тутешні стіни, Ілона постукала пальчиком до дверей ванни.
— Вилазь, Котя, твоя мишка скучила за тобою…
— А я й не замикав дверей, — долинуло з того боку. Ілона усміхнулась і ходою манекенниці увійшла до ванної кімнати.
Знову морозна хвиля пройшлася по хребті, і знову паскудне відчуття дряпнуло її загостреним уламком глечика, але у ванні сидів її Котя, розрівнюючи руками пухнасту, саме таку, як вона любить, піну і вказуючи на місце поруч із собою, і вона випустила хрестик із рук.
Те, що він задумав, дедалі більше приваблювало, причаровувало, прив’язувало її до нього, і навіть страх приємно лоскотав нерви.
Вона почала розуміти свою маму, яка все життя шукала в чоловіках саме таку родзинку.
— Коли ми підемо в підвал? — зашепотіла вона йому на вухо, обвиваючи руками шию. Знала, що цей жест йому дуже подобається. Відчувала, що з них вийшла б неперевершена пара…
— Ти кудись поспішаєш?
— Ні, але в мене руки сверблять від нетерплячки. Я ніколи раніше ТАКОГО не відчувала. Це ж недобре — те, що ми робимо?
— Ти ще маленька. Добре і погано — це казки для дітей, а я вже, як ти помітила, дорослий. Думаю, година її не врятує, як скажеш?
— Ти тут режисер…
Марія прокинулась і хвилину лежала, втамовуючи биття свого серця.
Уві сні було багато перевертнів, вони водили танок довкруж вогню, а вогонь розгорявся все дужче і дужче, аж поки не проковтнув місяць і зірки.
«Це всього-на-всього сон», — сказала вона собі, не розплющуючи очей. Приємно було лежати у своєму ліжку й думати про вчорашній день… ні, вже позавчорашній. Невже минула ціла доба?
Марія набрала у груди повітря і розплющила очі.