– Ви прибули сюди з приводу, так, так, це я вже це знаю. А в чому саме справа?
– Ми хочемо взяти вашу доньку на навчання до нашого університету, – відповів білявий Ейве, заговоривши вперше з початку вечері.
Ван дер Ельзевейр зиркнув на нього.
– Розумію, – сказав граф і кивнув, хоча нічого не зрозумів. – А якщо можна запитати, чому з усіх дівчат у Німеччині ви обрали саме мою доньку? І звідки прийшла дивна ідея відправити дівчину на навчання? – звернувся він до Ейве, навіть не питаючи, про кого йдеться, бо легко було здогадатися, що це Катаріна, а не Регіна, яка була одружена вже два роки і була зараз вагітна, і яка не робила таких жахливих вчинків, як її молодша сестра.
Другий скривив губи й посмикував вуса, намагаючись усією своєю поставою показати, що він важлива особа і все знає, але не розповідає. Даніель був більш ніж на жарт розлючений.
– Панове вчені, я не хочу бути грубим чи різким, але, або ж ви негайно поясніть мені, що ви тут робите, або я буду змушений попросити вас залишити мої землі.
Ван дер Ельзевейр був збентежений.
– Ми маємо підстави вважати, що ваша дочка має деякі унікальні таланти, які нас дуже цікавлять. Чи могли б ви розповісти нам, що саме сталося тут наприкінці минулого року? Власне на чутках про ці події ми сюди і приїхали.
– Ні, не міг би. Прошу вас ясно пояснити справу.
Даніель внутрішньо здригнувся від думки про те, як швидко мала поширитися новина, адже чутки про листопадові події дійшли не лише до шведської розвідки, а й до далекої Республіки Семи Провінцій.
– Ми вважаємо, що ваша донька має певні здібності, які можуть допомогти розвинути нову галузь алхімії…
– Яку саме?
– …новий напрямок алхімії, який був створений у нашому університеті. – У голосі Ельзевейра була гордість. – Це передбачає свідому модифікацію структури ефіру. На жаль, я не можу розповісти нічого більше, але гарантую, що це захоплююче наукове питання.
Граф не знав, що відповісти, тому мовчав. Принаймні вони були зрозумілі, якщо те, що вони сказали, можна назвати зрозумілим.
– Як я вже згадував, ваша донька, здається, має особливі здібності у сфері, яка нас цікавить. Звичайно, жінкам заборонено навчатися в нашому університеті, але вони будуть під особливою опікою нашого керівника, професора де Буре. Можливо, це додасть нам довіри, що професор де Буре є близьким родичем дружини Жана Кальвіна, а також листується з професором Андреае, якого ви, напевно, знаєте, викладачем Тюбінгенського університету, який прийняв нас лише два дні тому у Вюрцбурзі. До речі, у мене є лист, який вам все роз’яснить, а також рекомендації, — сказавши це, голландець простягнув графу папірець відносно його дочки.
Даніель фон Бессерер згадував все це. Він продовжував лаятися і тупотіти ногами. Йому вже було досить холодно, але він не мав бажання повертатися всередину, де незабаром зустріне або Ерікссона, або когось із голландців. Він також не мав бажання бачити табір найманців, які розбили намети біля підніжжя пагорба, на якому знаходився його замок, і які обжирали всі навколишні села. Даніель дозволив їм тинятися, бо сподівався, що німецькі солдати не викличуть такої сенсації, як шведські, і якщо трохи пощастить, що необхідно в житті, жоден імперський чиновник чи офіцер не потурбується перевірити, що було насправді відбувалося в Тальфінгені, але він уже пошкодував про це. Хоча голландці запевняли, що їхній супровід проблем не викличе, однак, на відміну від шведів, найманці виявилися не надто дисциплінованими. До графа вже кілька разів приходили селяни, обурені тим, що гості його світлості везуть вози з довколишніх сіл. І хоча набіги вестфальців були зупинені залізною рукою Краузе та відкритою погрозою Ерікссона, який явно намагався підтримувати гарний настрій господаря, граф будь–якої миті очікував бійки. Тим більше, що шведи були лютеранами, найманці — кальвіністами, а тепер він мав на голові ще й папістів. Він вилаявся і знову затупотів ногами.
Папісти прибули останніми, вже в середині лютого. Десять ченців. Принаймні так вони представилися, бо Даніель ніколи б не визнав їх ченцями. Єдине, що їх об’єднувало зі стереотипними монахами, це чотки, перетягнуті через їхні пояси. У рясах було двоє – чорний і білий, сатана і ангел. Інші вісім мали кіраси, рапіри, рушниці, пістолети в бандольєрах[7] і фітілі, які постійно тліли на їхніх зап’ястях. Усі вони були коротко підстрижені, гладко поголені й справляли гротескне враження трибуналу теологів, переодягнених у солдатів. Хоча Даніель міг зрозуміти і прийняти голландців і шведів, він боявся саме цих лицарів; він не думав, що такі існують. Граф ніколи не чув про правило, яке вимагало б перевозити заряджені мушкети при конях, або правило, яке вимагало б від слуг Божих носити доспіх з чорним хрестом із чотирьох частин на грудях. Він боявся папістів, а цих особливо. Тим паче, що в його замку були голландські єретики та шведські солдати, і хоча він де–юре був підданим герцога Вюртемберзького, але ж перебував на територіях милостиво правлячого Фердинанда Габсбурга, архікатолицького імператора римського, короля Німеччини.
7
Бандельєр – шкіряний ремінь, який надягали через плече, на якому кріпилися обшиті шкірою сосуди з зарядами та приладдям. Є частиною обмундирування мушкетера.