— Коли почнеться приплив, їх змиє, — потішив він себе.
Глянув на море, придивляючись до гребенястих зеленавих бурунів-гривачів. Вони стійма вставали, закручувалися і знову опадали. Оскільки ж це був відплив, ревіння долинало здалеку і видавалося слабшим, ніж під час припливу.
Тоді він побачив їх. Чайки. Гойдалися на морських хвилях.
Те, що йому на перший погляд здалося білими шапками піни, насправді були чайки. Сотні, тисячі, десятки тисяч… Здіймалися й опускалися разом із морськими хвилями, головами до вітру, наче могутній флот, що стоїть на якорі, чекаючи, поки підніметься вода. На схід, на захід — усюди чайки. Скільки сягало око, в щільному строю, шеренга за шеренгою. Якби море було спокійним, вони покрили б затоку, наче біла хмара: голова при голові, тіло до тіла. От тільки східний вітер, здіймаючи гривачі, заховав їх від берега.
Нат повернувся і пішов з пляжу, підіймаючись додому крутою стежкою. Хтось мусить про це знати. Комусь треба розповісти. Щось відбувається, незрозуміло лише, через погоду чи східний вітер. Питав себе, чи не слід піти до телефонної будки на зупинці та подзвонити в поліцію. Але що вони зроблять? Що взагалі можна зробити? Десятки тисяч чайок гойдаються в затоці на морських хвилях, чи то через шторм, чи то через голод. Поліція вирішить, що він божевільний або п’яний, або ж спокійно сприйме його повідомлення. «Дякуємо. Так, нам уже сповістили. Сувора погода жене велику кількість птахів у глиб країни». Нат оглянувся довкола, але ніяких інших птахів не було й знаку. Можливо, холод погнав їх усіх у глиб суходолу? Коли він підійшов до котеджу, дружина вийшла йому назустріч, до дверей.
— Нате, — сказала вона схвильовано, — це було по радіо. Щойно передали спеціальні новини. Я тут нижче все записала.
— Що було по радіо? — спитав він.
— Про птахів. Це не тільки тут, всюди. У Лондоні, по всій країні. Щось сталося з птахами.
Вони разом пішли на кухню. Він прочитав із папірця, що лежав на столі:
«Заява Міністерства внутрішніх справ об одинадцятій годині ранку цього дня. З усієї країни надходять звістки про величезну кількість птахів, що злітаються до міст, сіл та віддалених районів, спричиняючи перешкоди, пошкодження та навіть нападаючи на окремих осіб. Вважається, що арктичні повітряні маси, в зоні дії яких опинилися Британські Острови, змушують птахів у величезних кількостях мігрувати на південь, а причиною нападів на людей міг стати сильний голод. Попереджаємо домовласників, що їм слід пильнувати вікна, двері й димарі, а ще вдатися до зважених заходів задля безпеки своїх дітей. Наступне повідомлення з’явиться пізніше».
Нат навіть утішився, з тріумфом глянувши на дружину.
— Ну от, сама бачиш. Сподіваюся, що й на фермі почули. Хай місіс Тріґґ знає, що це не вигадка. Все правда і всюди так. Я ще зранку казав собі: щось негаразд. Щойно на узбережжі я дивився на море, там чайки, їх тисячі, десятки тисяч, яблуку ніде впасти, всі гойдаються на хвилях і чекають.
— Чого чекають, Нате? — спитала вона.
Він глянув на неї і перевів погляд на папірець.
— Не знаю, — повільно вимовив. — Тут сказано, що птахи голодні.
І пішов до скриньки, де тримав свій молоток та інструменти.
— Що ти збираєшся робити, Нате?
— Перевірити і зміцнити вікна й димарі, як там сказано.
— Ти думаєш, що вони увірвуться, навіть якщо закрити вікна? Горобці, вільшанки й така ж дрібнота? Як же це?
Він не відповів. Думав не про горобців та вільшанок. А про чайок…
Піднявся нагору та працював там решту ранку, зашиваючи дошками вікна спалень, оббиваючи основи димарів. Добре ще, що в нього вихідний і він не має роботи на фермі. Це нагадало йому давні часи на початку війни. Тоді він ще не був жонатим і за такими ж панелями ховав світло з будинку своєї матері у Плімуті. І сховище зробив. Не те щоби від цього сховища була якась користь, коли настав час. Питав себе, чи вдадуться на фермі до таких запобіжних заходів, і сумнівався в цьому. Надто вже вони легковажні, Гаррі Тріґґ і його місіс. Може, сміятимуться з усього. Підуть на танці чи на партію вісту.
— Обід готовий! — покликала жінка з кухні.
— Добре. Вже спускаюся.
Він був задоволений своєю роботою. Заслони добре перекрили кватирки та основи димарів.
Коли обід закінчився і дружина мила посуд, Нат увімкнув першогодинні новини. Повторили те саме повідомлення, що й уранці, та потім новинарі подовжили звіт: «Зграї птахів спричинили безлад у всіх регіонах, — читав диктор. — О десятій ранку небо Лондона було так щільно заповнене ними, наче місто накрила величезна чорна хмара. Птахи сиділи на дахах, підвіконнях і димарях. Серед них були різні види дроздових, горобці звичайні, та, як і слід було сподіватись у великому місті, величезна кількість голубів, шпаків і постійних мешканців лондонської ріки — мартинів. Видовище було таке незвичайне, що багато магістралей було перекрито, робота в магазинах і офісах припинилася, а вулиці та тротуари заповнилися людьми, які спостерігали за птахами».