– Продовжуйте, мадам. Я досі не все розумію.
– Усе через ці листи. – Міс Марвелл розстібнула сумочку, дістала звідти три конверти й подала Пуаро.
Той почав уважно їх розглядати.
– Дешевий папір – ім’я й адресу акуратно надруковано на машинці. Подивимося, що всередині. – Він вийняв листи.
Я схилився над плечем Пуаро, теж силкуючись розгледіти напис. Це було одне-єдине речення, надруковане так само акуратно, як і адреса на конверті. Ось що воно повідомляло:
«Великий діамант – ліве око бога – має повернутися туди, звідки його взяли».
Другий лист точно повторював перший, а от третій був більш розгорнутий:
«Вас попередили. Ви не послухалися. Тепер ми заберемо діамант. Коли місяць буде вповні, два діаманти – ліве і праве око бога – повернуться на своє місце. Так написано».
– Перший лист я сприйняла за жарт, – пояснила міс Марвелл. – Другий мене спантеличив. Третій надійшов учора, і мені здалося, що ця справа, можливо, серйозніша, ніж я думала спочатку.
– Бачу, ці листи надійшли не поштою.
– Ні, їх власноруч приніс мені китаєць. Це мене і лякає.
– Чому?
– Тому що саме в китайця Ґреґорі купив цей камінь три роки тому, у Сан-Франциско.
– Я так розумію, мадам, що ви говорите про діамант…
– «Зірка Заходу», – підтвердила міс Марвелл. – Саме так. Ґреґорі пригадує, що з цим каменем була пов’язана якась історія, але китаєць, який продав прикрасу, нічого до пуття не розповів. Ґреґорі каже, що той продавець, здається, був страшенно наляканий і гарячково поспішав позбутися каменя. Він узяв за нього лиш одну десяту справжньої вартості. Цей діамант Ґреґорі подарував мені на весілля.
Пуаро задумливо кивнув.
– На позір видається, що вся ця історія – не більше ніж романтична побрехенька. Але хтозна? Прошу вас, Гастінґсе, подайте мені мого щоденничка.
Я виконав прохання Пуаро.
– Voyons!10 – сказав Пуаро, гортаючи сторінки. – Коли буде повня? А, цієї п’ятниці. Отже, в нас є три дні. Eh bien11, мадам, ви хочете, щоб я висловив свою думку про всю цю історію – ось вона, моя думка. Ваша belle histoire12 може виявитися простою містифікацією – а може й ні. Раджу вам віддати діамант мені на зберігання до п’ятниці, а потім уже будемо щось вирішувати.
Обличчя актриси на мить спохмурніло, і вона зніяковіло відповіла: – Боюся, це неможливо.
– Ви ж маєте його з собою, hein?13 – Пуаро дивився їй просто в очі.
Жінка секунду повагалася, а потім вийняла з вирізу сукні тонкий довгий ланцюжок і нахилилася, розкривши долоню. В руці у неї поблискував камінь, наче білий вогник, закутий у витончену платинову оправу.
Пуаро захоплено зітхнув.
– Épatant!14 – прошепотів він. – Дозвольте, мадам? – Детектив узяв прикрасу й уважно розглянув її, а потім із поклоном повернув власниці. – Пречудовий камінь, без жодного ґанджу. Ах, cent tonnerres!15 І ви носите його з собою, comme ça!16
– Ні-ні, насправді я дуже обережна, мосьє Пуаро. Зазвичай він лежить замкнений у моїй скриньці для коштовностей, яку я зберігаю в готельному сейфі. Ви, певно, чули, ми зупинилися в «Магніфісенті». Я лише сьогодні взяла камінь із собою, щоб показати вам.
– І ви залишите його тут, n’est-ce pas?17 Ви ж послухаєте татуся Пуаро?
– Річ у тім, мосьє Пуаро, що у п’ятницю ми їдемо на кілька днів на гостину в маєток лорда й леді Ярдлі.
Коли я почув це прізвище, в моїй голові озвалися невиразні спогади. Ходили якісь плітки, пов’язані з Ярдлі – але які? Кілька років тому лорд із леді відвідали Сполучені Штати, і після цього поповзли чутки, що його світлість дуже близько познайомився там із кількома прекрасними дамами. Але було там щось іще, якісь розмови про зв’язок леді Ярдлі з кінозіркою з Каліфорнії… І раптом мене осяяло: це ж був, власне, Ґреґорі Рольф!
– Відкрию вам маленький секрет, мосьє Пуаро, – продовжувала міс Марвелл. – У нас до лорда Ярдлі є одна справа. Можливо, ми домовимося, щоб він дозволив нам зняти фільм у своєму родинному маєтку.
– У маєтку Ярдлі? – з цікавістю вигукнув я. – О, та це ж одне з найкрасивіших місць в Англії!
Міс Марвелл кивнула.
– Думаю, це справжній середньовічний замок. Але лорд за це просить чималі гроші, і я, звісно, ще не знаю, чи вдасться укласти угоду. Втім, ми з Ґреґом завжди любили поєднувати справи з розвагами.