Выбрать главу

Бабула Владимир

Пульс всесвiту (на украинском языке)

ВОЛОДИМИР БАБУЛА

Пульс всесвiту

Науково-фантастична повiсть

Немає нiякiсiнької надiї на те, що цi рядки хтось прочитає хоча б у майбутньому,- i все ж я мушу писати. Мої вiрнi супутники побороли безнадiйнiсть i розпач. Немов нiчого й не трапилось, вони заглибились у свої справи: прислухаються до подиху Всесвiту, вимiрюють його пульс.

Двi години тому Манго визначив, що наш корабель мчить просто в розжарене серце Галактики. Це значить - кiнець. Захоплюючий, жахливо пишний кiнець...

В такому разi навiщо ж я пишу?.. Коли мандрiвник Андре зазирнув смертi в обличчя,- вiн дописав у своєму щоденнику останнiй рядок. Я ж у цю мить тiльки починаю писати.

Може, це буде моєю сповiддю? Нi, менi немає в чому сповiдатись. Не буде це i розмовою з самим собою, бо я не самотнiй. З Василем та Манго ми працюємо напружено, а в працi людина не вiдчуває самотностi навiть в останнi хвилини свого життя. Не пишу i за звичкою, хоч написав свого часу кiлька фантастичних оповiдань. Те, про що йтиме мова, безперечно, не фантазiя.

Кiлька секунд тому сторiнки мого щоденника осяяло свiтло од вибуху згасаючої зорi. Я вже хотiв покласти ручку i простежити за цим чудовим вiдродженням умираючого сонця, але Василь менi перешкодив.

- Пиши!-сказав вiн рiшуче. - Це -наша остання надiя на порятунок.

Так, у цих кiлькох словах - весь змiст уявної безглуздостi моєї працi.

Бухгалтер, який виявив у балансi розбiжнiсть на кiлька копiйок, повинен перевiрити всi розрахунки, незалежно вiд їх кiлькостi, i обчислювати все з початку, аж поки не знайде помилки. Шукаю помилку i я. Я схожий на людину, яка намагається щось пригадати, а тому раз по раз повертається до мiсця, пов'язаного з подiєю. Я шукаю помилку, що трапилась внаслiдок приголомшливих подiй мого життя. Помилку, яка шпурнула нас у пульсуючi глибини Всесвiту.

Навколо нас - запаморочливий, нескiнченний простiр, яким ми пролiтаємо швидше за думку, та все одно ми у в'язницi.

Рiдне Сонце загубилось в iмлi розiрваної Млечної Путi. Вогники зiрок мовчать. Велетенська машина з подивом стежить за мiзерною порошинкою, що проникла в її механiзм, i цей крижаний погляд простору паралiзує моє серце.

Ми проминаємо розжаренi кулi, вiд яких назустрiч нам тягнуться довгi червонi язики. Зорi швидко виростають i зникають у пiтьмi. Молоко туманностi скупчується в зорянi острiвцi; непрозора запона рветься, i ми пропливаємо помiж двома сонцями.

Яка ж швидкiсть нашого польоту?

Манго ще не вирахував. Наш атомний годинник працює точно, але тiльки для нас. Про час на Землi ми не маємо нiякого уявлення, бо давно вже втратили зв'язок з людьми. Який рiк збiгає зараз на нашiй планетi? Чи живий хоч хто-небудь з наших друзiв? Чи правду кажуть вченi, що при такiй швидкостi польоту час для нас зупинився? Чи не постарiшало людство на кiлька столiть? I якщо ми не загинемо у вогнищi центру Галактики, то чи не застанемо потiм на Землi тiльки далеких своїх нащадкiв?

Нi, нi, годi про це! Я повинен повернутися на Землю i в минуле.

Мої думки мусять бути в тисячу разiв швидшими за наш антигравiплан. Вони повиннi одним стрибком повернути мене додому i виявити проклятущу помилку.

Додому! Яке миле це слово. Додому, хоча б у сльотний день чи морозний вечiр! Все, що я колись зневажав, тепер буду пестити, мов свою дитину. Над брудною калюжею зупинюся з подивом; найогиднiша комаха стане для мене наймилiшим створiнням! Бодай на мить, хай тiльки думкою, втекти з крижаного простору i стальних стiн...

Доктор

Пегас

Усе почалося в ту далеку знаменну нiч.

Я лiг спати пiзно, бо дописував оповiдання про майбутню подорож на Мiсяць. Моя уява була настiльки збуджена, що я продовжував фантастичний полiт Космосом i увi снi. Та ось, коли ракета вже шугнула вниз i на мене з блискавичною швидкiстю почали насуватися кратери й цирки Мiсяця, у двигунах корабля раптом щось задзеленчало...

Пошкодження? Застережний сигнал?

Похапцем оглядаю двигун, а дзвiнок не стихає...

Прокидаюсь. Голова трiщить, тремчу вiд холоду. Отже, це був тiльки сон.

Але знову чую той огидний дзвiнок. У темрявi деренчить телефон. Будильник монотонно вiдбиває четверту годину ночi. I кому це спало на думку турбувати мене в такий час?!

- Що трапилось? - питаю незадоволено.

- Чи є редактор Груда? - прохрипiло у телефоннiй трубцi.

- На жаль, слухає вас... Сподiваюсь, ви знаєте, куди подзвонили?.. Хто ви такий?

- Доктор Пегас.

Дивно: такого iменi я не чув.

- Хто?! - перепитую про всяк випадок.

- Доктор Пегас, але зараз це неiстотно... Зачекайте, не кладiть трубки, йдеться про дуже важливу подiю... Послухайте!

У телефоннiй трубцi запищало: "Пi... пi... пi... пi...".

- Сам поклав трубку, мерзотник!- пробурчав я голосно.

- Не поклав, не поклав, ви слухайте! - кричав хтось серед настирливого пищання.- Ви знаєте, що це за звуки? Сигнали з Всесвiту!.. Так, справдi, сигнали з Всесвiту. Ви - один з перших людей на Землi, якi почули їх. Я перехопив цi сигнали кiлька хвилин тому i згадав про вас, бо люблю вашi фантастичнi оповiдання.

Може, я сплю? А може, хтось глузує з мене?.. Так, звичайно ж, це мiй колега Франта. Вiн iнодi любить щось утнути.

- Франто, кинь свої жарти, бо я все одно впiзнав тебе! I цього тобi не подарую,- адже я тiльки двi години тому лiг спати. Ось я покажу тобi Пегаса!

- Помиляєтесь! - смiється невiдомий на протилежному кiнцi лiнiї.- Я справдi доктор Пегас, i сигнали з Всесвiту - теж справжнi. Послухайте вранцi останнi вiстi, ви... фантаст! - i вiн поклав трубку.

Незважаючи на жахливу втому, я в ту нiч уже не заснув. О шостiй ранку ввiмкнув приймач i отетерiв.

- ...Учора, четвертого вересня тисяча дев'ятсот п'ятдесят сьомого року, в Радянському Союзi був успiшно запущений перший штучний супутник Землi...

Я скочив з лiжка як опечений.

- ...За попереднiми даними ракета-носiй надала супутниковi необхiдної швидкостi близько восьми тисяч метрiв на секунду. Штучний супутник обертається навколо Землi по елiптичнiй орбiтi, i його можна спостерiгати в променях ранкового та призахiдного сонця. Супутник обладнано двома радiопередавачами, що безперервно надсилають радiосигнали - лiтеру "Т" азбуки Морзе...