Сказавши це, імператриця знову взяла коротку паузу, немовби перевіряючи, чи наважиться Розумовський натякнути на її власних коханців, про яких судачив на дозвіллі весь палац. Однак гетьман мовчав, тому Катерина Олексіївна продовжила в колишньому наступальному тоні:
– А по смерті Єлизавети Петрівни сам знаєш, які бурхливі часи наступили. Зате тепер, коли глухівські розумаки твої, Кириле Григоровичу, заворушилися, мені записку й подали.
– Хто подав записку? – ледь промимрив Розумовський неслухняними губами.
– Не важливо, хто: не твоя ця справа, люб'язний. Важливо, що подали… От я й подумала: дай-но перевірю, чи правду Григорій Миколайович написав – або він, за прикладом бунтівника Мировича, також наклеп на тебе зводить?! Бо сам розумієш: якщо віддавати Малоросію на повне піклування іншому монархові – то вже у добрі руки розумного господаря, що зробиться для своїх підданих надійним щитом від негод і опорою в добрих починаннях. От і перевірили…
Із цими словами імператриця відібрала папери у співрозмовника й повернула на маленький столик. У кабінеті знов запанувала напружена тиша. Першим не витримав Розумовський:
– І що тепер буде?..
– А все буде якомога краще! – стомлено мовила Катерина Олексіївна. – Гетьманство малоросійське я ліквідую…
– Матінко-государине!.. Ваша Імператорська Величність!..
На Розумовського шкода було дивитися, тож імператриця відвернулася, перш ніж продовжити:
– Так-так, ліквідую. Єлизавета Петрівна його милостиво відновила, однак з роками варто визнати це рішення помилковим. І насамперед – щодо нещасного народу малоросійського, що не одержав від гетьманства нічого, окрім руїни та збитків. А також щодо малоросійських землевласників, які зазнають числених принижень від козацької старшини і твоїх висуванців. Теплов і про це написав, а мої люди підтвердили все ним повідомлене. Мало того – надали безліч інших фактів у тім же дусі. Тож годі! Побавився ти гетьманством, Кириле Григоровичу – ну, то й годі…
– Государине-матінко!
– Прошу?..
– Государине, вияви народу нашому милість: залиш нам традиційну форму керування державою. Покійна імператриця теж кривдила нас, відібравши індукти з евектами[13]…
– Кривдила – он як?!
– Так-так, кривдила!
– А чи не ти, Кириле Григоровичу, разом із братиком своїм Олексієм Григоровичем з радощів від такої «образи» подарував покійній імператриці французький дорожній екіпаж найдорожчої роботи?!
– То це ж спочатку було, доки ми не розібралися, що й до чого зі скасуванням мит…
Втім, було очевидно, що при цьому зауваженні Розумовський розгубився, з приводу чого государиня зазначила з прихованим глузуванням:
– До чого ж цікава ти людина, Кириле Григоровичу: то тобі безмитна торгівля в радість, то в сум!
– Та Бог із цими митами, Ваша Імператорська Величність! Я про те кажу, що індукти з евектами покійна государиня скасовувала, але гетьманство ж не чіпала…
– І до чого це призвело в підсумку? Відповідай-но, люб'язний!
– Тоді от що я скажу, Ваша Імператорська Величність…
Голос Розумовського набув несподіваної твердості, тож імператриця з неприхованим здивуванням глянула на графа.
– От що я скажу, государине: якщо бажаєш відібрати в мене гетьманство, відбирай заразом й Академію наук! Усе відбирай – тому що все твоє! Мені ж дозволь відійти на спочинок у маєтку своєму. От…
Ліва брова Катерини Олексіївни поповзла було вгору, та в наступну мить вона опанувала себе й прошипіла крізь зуби:
– Ти мені це облиш, Кириле Григоровичу…
– Та навіщо мені Академія ця здалася?! Навкруги ж заздрісники, наклепницьким вигадкам яких ти віриш більше, ніж моєму слову. От і тут, відчуваю, незабаром розпочнеться. А для мене впасти в немилість в очах монарших…
Різким рухом віяла імператриця немовби обрубала цю жалісливу промову:
– Як я вирішила, так і буде! Не ти, Кириле Григоровичу, імператор російський, але я імператриця! А гетьманом малоросійським тобі відтепер не бувати. Тож буде так, як я сказала: на погане керування Академією наук ніхто не скаржиться, провини на тобі тут ніякої немає – тож керуй і надалі, доки я не позбавлю тебе цієї честі. Що ж до твого маєтку, то не хвилюйся: скривджений не будеш, і замість гетьманства свого спадкоємного одержиш в особисте володіння нові землі та ще й кругленьку суму на додачу. Ну, і ще військовий чин солідний – скажімо, станеш генерал-фельдмаршалом.
– Але як же!
13
Йдеться про ліквідацію мит, виконану за наказом імператриці Єлизавети Петрівни 5 січня 1754 року під час скасування митних кордонів між Російською імперією й Україною (див. Хронологічну таблицю).