Залишалося спертись хіба що на Османську імперію… Але Порта – це не Париж, а тому перед настільки далекою подорожжю уявлялося доцільним особисто побачитись із загадковою дочкою Єлизавети Петрівни. Заразом можна було з'ясувати, що це за дивний титул такий – принцеса Азовська-Володимирська?
Вони зустрілися у Цвейбрюккені. Радзивілл був уражений, шокований і буквально осліплений пишною красою цієї жінки. Втім, не він один: високошляхетна Єлизавета, принцеса Азовська-Володимирська викликала у чоловіків настільки палкі почуття, що закоханий наречений – князь Лімбурзький, без найменших коливань придбав для неї графство Оберштейн з усіма тельбухами. І барон Ембс, і барон Шенк також перебували під її владою…
Чи треба говорити, що загадкова російська принцеса геть зачарувала сорокалітнього Радзивілла? Пане-Коханку пошкодував навіть, що йому самому не можна купити й широким жестом кинути до ніг цієї стрункої темноволосої красуні з гордовитим профілем якесь графство або князівство. Він готовий був іти за нею у вогонь і воду… і навіть супроводжувати в заледенілий Сибір… Радзивілл незмінно вірив усім її оповідкам і уявляв себе в ролі лицаря, що супроводжує красуню-принцесу, у боротьбі за життя ділить з нею всі негоди й тяготи. Він подумки був з нею, коли вона втекла з далекого Сибіру в казково прекрасне місто – столицю вільного козачого Дону[17], де підлі найманці імператриці Катерини Олексіївни намагалися обпоїти її сильнодіючою отрутою. У Персії в шаха Жамаса[18], що найняв для неї найкращих учителів і дав прекрасну освіту. А загалом – скрізь!
Шкода, що вони не зустрілися раніше!..
Радзивілл намагався робити, що міг. Вона милостиво приймала дружню допомогу. їй допомагали багато хто: одні грошима, інші обіцянками й завіреннями. Князь Лімбурзький заприсягнувся власним коштом озброїти потужну армію, що мала стати в авангарді сил союзників, готових ударити по Російській імперії. Радзивілл запропонував спертися на Османську імперію. Діяти треба без зволікань!
Їхні шляхи знов зійшлися у Венеції. 16 травня один з тамтешніх кораблів готувався відплисти прямо в Порту. Погода зіпсувалася. Капітан судна попередив, що плисти зараз не варто. Але Кароль не звертав найменшої уваги на попередження досвідченого мореплавця. Він рвався в поїздку, тому що його жінка-мрія також погодилася їхати.
Пане-Коханку боготворив її, вважав неприступною, мріяв про неї днями й ночами. Перебуваючи у Цвейбрюккені, князь помітив, що високошляхетна принцеса Азовська-Володимирська виявляє цікавість до його особи. Природно, він списав усе на свою чоловічу чарівливість: адже знамениті на всю Європу вогненно-руді вуса Радзивілла звели з глузду сотні шляхетних панянок – от і ця неземна принцеса втратила розум…
Втім, присутність князя Лімбурзького (який був офіційним нареченим Єлизавети) заважала закоханим злитися в скаженому екстазі. Інша річ на кораблі: під час плавання відкритим морем зайнятися однаково нема чим.
Але тут, у Венеції стався перший конфуз: високошляхетна принцеса Азовська-Володимирська прибула на місце зустрічі… з однією-єдиною служницею – Фантиною! На запитання:
– А де інші? Можливо, на кораблі? – князь почув цілком розумну відповідь:
– Не варто привертати увагу пишним почтом, це небезпечно, у Порту ми прибудемо інкогніто, тому вистачить з мене й однієї служниці.
Безсумнівно, все це цілком розумно, однак де ж кухар, медик і лакеї?! Де кошики з провізією й вином?! Розраховуючи на свиту принцеси (як було домовлено ще у Цвейбрюккені), Радзивілл не взяв із собою навіть слугу. Але на той момент він був просто осліплений блиском мигдалеподібних темно-карих очей високошляхетної Єлизавети, тому геть утратив здатність міркувати тверезо.
Пане-Коханку зійшов разом з нею на борт корабля… і тут його щасливе життя закінчилося, зате почалося справжнє пекло, дорога в яке пролягла через місце найвищого земного блаженства – тобто, через любовно приготовлену постіль!!!
Увечері першого ж дня плавання, сидячи в себе в каюті, мрійливий Радзивілл вибудовував сміливі плани підкорення неприступної красуні. Підбирав слова, відточував фрази, заплющував очі й уявляв, як нарешті наважиться взяти її за руку, вкриваючи поцілунками кожен пальчик…
Двері повільно відчинилися, князь інстинктивно вдихнув аромат її парфумів, голова пішла обертом… Принцеса Азовська-Володимирська завмерла на порозі його каюти як примара. Обличчя він не бачив, тільки лише споглядав чарівний силует. Кароль задихався від бажання підійти до неї, але щосили стримував цей порив і тільки молив долю, щоб спокусниця не зникла зовсім.
17
Якщо розповідаючи про цей епізод свого життя князівна Тараканова мала на увазі Черкаськ (нині – Старочеркаськ), то це місто вигоріло вщент ще у 1744 році і в подальшому так і не відновилося повністю. Отже, це сталося років приблизно за 11—13 до її народження… і навіть до появи на світ справжньої дочки Єлизавети Петрівни й Олексія Розумовського!
18
Такого шаха ніколи не існувало. Ймовірно, князівна Тараканова називала Жамасом Надір-шаха – його звали Тахмас.