Швидше всього, за кордон…
Архімандрит був засмучений таким поворотом справ: він повідав Олексієві Розуму, що Кирило єдиний може претендувати на роль його спадкоємця, майбутнього настоятеля лаври. Отрок ще досить наївний, але досвід – річ наживна. Олексій сприйняв ці слова, як здалося старому, з радістю, тому долю Кирилка архімандрит вважав остаточно вирішеною й заходився будувати грандіозні плани по розширенню монастирських територій, передчуваючи нескінченні грошові потоки зі столиці…
І от зненацька монарша воля виривала з одряхлілих рук диво-курочку, незабаром готову нести золоті яєчка. Що ж робити?! Мабуть, не збутися його мріям…
Разом із розпорядженням нарочний доставив три мішечки. У найбільшому лежало 3000 рублів сріблом, призначення не вказувалося, на словах же наказано передати гроші ад'юнктові Академії наук Теплову. Григорій миттю зметикував, що саме в таку суму Олексій Розум оцінив отримані раритети. Що ж, не густо, як за ключик до шляхетного походження… Втім, за синицю в жмені досить навіть щедро!
У найменшому мішечку виявилося 300 рублів, які, ймовірно, призначалися родині Теплова на час тривалої відсутності годувальника. Що ж, і це невелика сума, але ощадлива дружина-шведка й таким грошам зрадіє…
Раптом нарочний вихопив з його рук мішечок і подав інший зі словами:
– Ой, пане, вибач дурня заради Христа, переплутав я дещо!
Григорій нічого не розумів. Перерахував гроші: 1000 рублів сріблом.
– У чім річ?! – суворо запитав посильного. Виявилося, що 300 рублів було виділено на поновлення Кирилчиного гардеробу – на пошиття одягу, обувки, носовичків, капелюхів і всього іншого. Давно слід було перевдягнути юнака… Але три сотні рубликів – це досить щедро! Одразу видно, що наряджають не якогось обідранця, а рідного брата фаворита государині Єлизавети Петрівни!
До речі, велика подяка за щедрість, виявлену до родини опікуна: тисяча рубликів сріблом – це вже ніяк не три сотні… Оце добре, дуже пристойно!..
Тепло попрощавшись з Гафією, Григорій подумав, що потрібно б у наступний свій візит до лаври донечок із собою прихопити: нехай провідають жалісливу бабусю, бо змарніла вона останнім часом. А як побачить прекрасних доньок свого Гришутки – ото вже радості їй буде!..
Гафія жила тепер у новому будинку неподалік лаври й ні в чому не мала відмов. Ченці наглядали за нею, кололи дрова, носили воду, допомагали по господарству. Теплов постійно надсилав гроші й подарунки, які куховарка акуратно складала в окуту залізом скриню.
– Це, Гришутко, дочкам твоїм на посаг буде, – любила повторювати вона. Дівчатка Гафію любили, але бували в неї рідко – лише коли батько брав із собою. Тому кожен їхній візит був для старої куховарки справжнім світлим святом.
Обтяженому турботами Григорію зараз, перед довгою відсутністю, нестерпно хотілося побути з родиною, якій він і без того приділяв недостатньо уваги. Кілька наступних днів надзвичайно щасливі дівчатка не відходили від батька. Дружина-шведка Єлизавета Марківна також була рада чоловікові, але прекрасно розуміючи, що батьківське пещення доням потрібніше, стримувала ніжні пориви й намагалася не нав'язувати своє товариство.
Тиждень сімейного щастя пролетів непомітно. Далі Теплов почав приготування в дорогу. Відправився до кравця, до шевця, до капелюшника, домовився про зняття мірок із себе і з Кирилка, про строки виконання замовлень, заплатив за рік наперед за квартиру, за навчання донечок, а решту грошей віддав дружині.
Протягом двох наступних місяців Кирилку пошили два дорожніх костюми, три європейських плаття, дюжину мереживних сорочок, три пари взуття, дві дюжини носовичків, три капелюхи, два плащі й безліч інших, абсолютно необхідних за кордоном, речей. Кирило дивився на все це добро й думав, до чого все-таки дивне це життя: учора в нього ні сорочки, ані портків цілих не було, а сьогодні звалився величезний статок… і продовжує валитися!..
Потім з Альбертіни[3] й Берлінського університету надійшло підтвердження зі списками зарахованих на навчання студентів. Кирила Розума в списках не виявилося, зате фігурувало ім'я нікому невідомого Івана Обідовського. Довелося Теплову терміново втішати засмученого юнака й втовкмачувати, що незрозумілий Іван Обідовський – це насправді він і є…
Потім надійшов наказ Її Імператорської Величності Єлизавети Петрівни на відправлення за кордон майбутніх студентів. Григорію Теплову й Кирилові Розуму були видані паспорти, гроші на дорогу й утримання. Суми були чималі: государиня й її фаворит гідно оцінили жертву Теплова…