Старша сестра лишилась при батькові. Мала рівні ноги, але криву душу, доповідаючи матері й батькові про всі дрібні гріхи сестричок. Виросла жадібною, заздрісною, бо Петро хотів узяти Марію, а не її. Правда, і її посватали через рік, але жаль лишився. Правда, велося їй гірше, ніж Марії, чоловік не був таким хазяїном, як Петро, чарку полюбляв.
Проводжаючи воза з вуликами, що батько подарував Марії перед смертю, бо привчив її змалку ходити за бджолами, сестра вигукнула:
— Аби вони всі тобі повиздихали!
Після похорону Марія не ступала більше на батьківський поріг, але приймала на великі свята сестру з дітьми, аби люди кістки їм не перемивали. Ходила на цвинтар по той бік Случі, до матері, що померла перед тим років за десять, і до батька. І ніколи не забувала подякувати батькові за бджоли. Просто за бджоли, а не за прибуток від них. Якби не пасіка, серце Марії б зачерствіло, як то буває у літніх жінок, що віддали всю ласку родині, а взамін не отримали нічого. Коли вона слухала, як бринять бджілки у вулику, то чулася затишно і спокійно. Вона знала, що то бджоли підказали татові віддати їй пасіку, щоб Марія могла здійснити свою мрію — побувати в святому Єрусалимі.
Вони чули не раз від неї і від Йони, коли ті були малі, про найкраще місто на землі, звідки можна потрапити просто в райські сади. А батько здогадувався, що сестра з чоловіком продадуть пасіку, бо не вміють ходити коло бджіл і Божі створіння їх не люблять. Він подарував Марії пасіку ще при житті, а не заповів, бо Текля би потрула бджіл, якби дізналась, що не їй вони, а багачці-сестрі дістануться. Передав дочці як годиться, при свідках, дякові та поважному сусіді Миколі. Сестра тільки люто блимала і траскала дверима.
Але потім Марія подумала, що бджоли — то Божі посланці, і що тим даром нагородив її сам Господь. Правда, спершу приймала вона цей дар якось розгублено, бо знала, який тяжкий труд — опікуватись бджолами, коли маєш велике господарство. Але сини вже повиростали, втішала вона себе, не знаючи, що великі діти — великий клопіт, і їй доведеться багато чим пожертвувати задля бджіл, оскільки вона не збиралась наймати пасічника. До останнього помагала батькові при бджолах. Сестра про те не знала, бо влітку пасіку батько вивозив під ліс. А в Марії лука була коло річки, недалечко від хати, сіно звідти йшло худобі.
Увечері, як бджоли повернулись кожна до свого вулика, повантажили всі вулики на дві підводи й повезли прямо на луку, де сіно вже стояло в копицях.
— А як не приживуться? — злякалась Марія.
— Приживуться, бо ти своя. А в мене вони пропадуть, сама знаєш, — відповів батько, важко дихаючи. Лице в нього було біле, позначене печаттю смерті. — А ти дбай про бджілок, дочко, продавай мед, а гроші пусти на якесь добре діло.
Пізніше Марія придумала, а потім сама повірила, що батько велів їй поїхати на прощу в Святу Землю і помолитись на Гробі Господньому за їхній рід, аби відвернути від нього нещастя. Дванадцять вуликів як дванадцять апостолів, дванадцять колін Ізраїлевих, дванадцять місяців у році. Як дванадцять праведників, що є в кожному поколінні.
По вечері, на якій були присутні батько і двоє свідків, Марія відпровадила їх і стояла біля воріт, чекаючи, доки не стихне звук коліс, і не настане блаженна вечірня тиша, вже майже ніч. А тоді пішла на пасіку, що пахла новою травою, але на пагорбі й коло фільварку от-от мали зацвісти липи, і латка гречки, що сіяли собі на потребу, згодиться тепер. Вона присіла коло першого вулика, міцного, збитого на славу. Тато був неабиякий тесля. Відсунула засувку льотка і сказала:
— Ти будеш «Петро», той, що апостол, бо мого чоловіка теж Петром звати. А ви, бджілоньки, будьте ласкаві до мене і моєї родини. Ваш господар недужий, а я його донька Марія. Тут вам буде добре.
— А ти, — сказала вона до другого вулика, не так міцного, як ошатного, зі світлої деревини, — будеш зватися тепер «Павло», той, що апостол. Ви, бджілоньки, літаєте на сім миль довкола вулика, а святий Павло обійшов сім і десять земель, аби нести світло Боже. Будьте добрі до нас і вибачайте, як що не так. На той рік я посаджу тут сад.
— А ти, — звернулась вона до третього вулика, — будеш «Іван». Хай святий апостол береже тебе і мого сина Івася від недуги і злого ока. Щоби бджілоньки мали силу нести мед до вулика і не потомились.