А Хеттура припала до Маріїного рамена:
— Але годі вже про того осоружного Абрамелеха! Він уже згорнув свій намет[156]! Я це все розповідала навмисне, щоб сказати відразу все про пожежу, щоб ти мене про неї не розпитувала та щоб усю увагу віддати тому, що тепер говоритиму… Я все продумала!.. Але ж нас, певно, ніхто не почує?
— Не бійся! Я відпустила й найближчу служницю.
— Маріє!
Хетгура відступила на крок від Магдалини й зіп’яла руки, як на молитві.
— Маріє!.: Ти ж не будеш мені дорікати, що я йому все пустила з димом? Запалила, бо не було іншого способу дістатися до тебе! А що я тепер у тебе, то це кожному зрозуміло! Я ніби з переляку втекла, куди очі… Від вогню!.. А це було конечне! Бо ж ти єдина… тільки ти! — можеш помогти!
— Тобі!.. В чім?
— Та де мені!
Здавалося, що дівчина раптом заплаче. Але вона затиснула зуби й опанувала себе.
— Якби ж мені! Хіба б я тебе турбувала?
Сказала це з великим сумом.
Маріам обняла гостю. Хеттура неначе враз утратила всі сили. Її душевне напруження впало. Заплющила очі й на мить затихла, але було чути, як під її легкою тунікою голосно стукотить серце. Гладенько зачесане, чорне блискуче волосся дівчатка здригнулося в Магдалининих обіймах, мов крила переляканого пташка, що ховається в розквітлій броскві.
Та за хвилину Хетгура вже знов себе опанувала. Тісно притулилася до Магдалини і знову зашепотіла, виразно і твердо:
— Не бійся! Я не плакатиму! Я взяла на себе чоловічі повинності… а тоді жінка плакати не сміє! Повіряю тільки тобі… тобі самій…
Було видко, що таємниця, яку мала розповісти, хвилювала її незмірно більше, ніж залицяння Абрамелеха та підпал його майна.
І слова побігли, мов коротенькі зламані хвилі в гірському потоці — нестримні, спінені тривогою, болем, розпукою:
— Учителеві, Раббі з Назарета… страшенна небезпека!.. Єдина рада, єдина надія — на поміч прокуратора… Власне прокураторового сина, Кая Понтія… Він один зможе… Єдино він! Тому я мусила до тебе, Маріам!.. Не до нього ж самого мала йти! Чи ж не так?.. Ну, тепер, Маріам, ти знаєш усе…
Відхилилася, цілком бліда, з повними жаху великими розплющеними очима, що бачили перед собою цю небезпеку…
Була, як втілений Азраїл, ангел останнього зітхання…
Маріам нічого не розуміла.
— Що ж я «тепер» знаю? При чому тут Кай? І яка, в чому саме небезпека для Раббі?
Хеттура схопилася з інкрустованої лави-канапи.
Але Маріам ласкавим рухом затримала її і знов посадила на подушки, розкидані по лаві.
— Говори, дитино, не те, що гадаєш, а кажи, що чула від інших і що зачула сама. Від кого чула? Де бачила? Може, казав тобі щось той твій жених?.. Що ж він казав? Та говори по-своєму, як звикла завжди говорити…
Хетгура затрусила головою й почала по-арамейському — іншими словами, іншим способом та з іншими модуляціями.
— Уста Єгонатанові, як і душа його, завжди замкнені на невидні замки. Як дім міняйла Єфраїма!.. Єгонатан лише збирає, нотує, записує все, що може бути на шкоду Учителеві… А я стежу! Щось сама вистежила, щось помогла мені нагода… Щось додали раби Каяфові, яких я підкупила… Всі раби Каяфові люблять Хеттуру! Отож, я знаю, що Каяфа й тетрарх, як два сплетені докупи гади, мають спільну думку… Вони приготовляють усе, щоб підновити й знищити прокуратора Понтія Пилата…
Магдалина зсунула брови й недовірливо похитала головою:
— Понтія Пилата? З римськими легіями, з силою Риму?.. Дитино моя, як же це? Щойно перед хвилиною ти говорила, що треба рятувати Раббі з Назарета… а тепер ніби вже хочеш рятувати прокуратора?
Дівча притисло руки до серця і притакнуло головою:
— Так, так!.. Вони вирішили вплутати в сітку разом — і Раббі, і прокуратора! «Коли б зірвався один, — говорив Ірод, — тоді бодай матимемо другого!» «Але зловимо й першого!» — додав первосвященик. Я сама чула! Раббі вони віддадуть на суд до прокуратора. Тільки не як Раббі з Назарета, не як сина теслі Йосифа! Ні! Оскаржать його за те, що не забороняє називати себе сином Давидовим, що він є «Ютаг Мелек», «цар Юдейський». А це є «повстання проти цезаря римського», державна зрада!.. О Елогим! Невже ж це тобі не ясно й не розумієш, Маріам?
І знову на Магдалину дивилось «обличчя Азраїлове» з палаючими очима, повними жаху.
— Кажи… кажи далі! — заохочувала дівчину.
— Понтій звик до тутешніх наклепів. Він не повірить. Він увільнить Раббі. Бо ж від Кая, якого Раббі любить[157], — це ж усі знають, усі! — і від центуріона Корнелія Секста[158] Понтій Пилат знає, що Раббі не шукає влади, не хоче трону Давидового… І прокуратор виправдає його, звільнить від вини й кари… Пилат не може не звільнити невинуватого. Навіть Каяфа каже, що Пилат — «Справедливий». Це ж усі в Юдеї знають! І в цьому, — казав Ірод, — у цьому пастка. І радісно затирав руки. Я чула, як Ірод говорив: «Розраховано все! Пилат не піде проти справедливості!» І тоді вони, Каяфа з Іродом, позиватимуть прокуратора за зраду Риму! Казали: «Зробимо все так, що кожному стане очевидно, як Пилат, незадоволений з Тиберія[159], навмисне підтримує та підпирає претендента на жидівський трон, тобто Раббі». Чуєш, Маріам? — знову перескочила на латинську мову. — Я все це підслухала, коли побачила, що сам тетрарх — подумай! — переодягнений в купецьку одежу, прийшов увечері до нас… до Каяфи!.. Вже стемніло. Вони вивчені свідчити так, щоб прокуратор звільнив Раббі!.. Тоді, — казав Єгонатан, — трапиться нагода, що Раббі буде знищений…
156
Тогочасна жидівська приказка. Означає те саме, що «помер». На східних землях України кажуть: «дав дуба». А французи говорять: «Passer l’arme a gauche» — «перекласти зброю до лівої руки».
157
За деякими версіями, саме Кай Понтій запитався, що треба чинити, щоб бути праведним. Про це згадано і в Євангелії.
158
Центуріон Корнелій належав до найперших християн, тобто тих, що прийняли Христову науку.
159
Пилата вислано до Юдеї, хоч не як на заслання, але як до урядового підвищення, саме за те, що, бувши староримських поглядів, не схвалював розпусного й марнотратного життя, яке вів Тиберій. Для того його призначено «прокуратором Юдеї», щоб був «далі від Риму» й не критикував поведінки цезаря. На цьому «достойний дует» «патріота Ірода» і «святого та набожного первосвященика Каяфи» й будував своє оскарження, міркуючи, що й Тиберій, як мстиві юдеї, схоче помститись на Пилатові.