— Може, ти спиш, Паренді?
Цінила дорогу, з великими труднощами добуту невільницю. По-своєму навіть любила її, як любив Кай своїх сніжно-білих птахів. І, як з улюбленою цінною твариною, поводилася з персіянкою лагідно й ласкаво.
Паренді труснула головою, аж на ній переливчасто й дзвінко засміялися прикраси: зв’язані срібними ретязьками від чільця рясні разки намиста та оздоб шиї.
— Ні, володарко! Паренді не спить, тільки думає-міркує: чи дійсно може воскреснути, повернутися знов до життя людина, замкнена на кілька день і ночей у кам’яному гробі.
— І що ж?
— Володарка не раз бачила поорану глибокими зморшками кісточку з броскви? Чи не спить у ній місяці, а може, й роки, як у кам’яній гробниці, біле пахуче зерно?
Персіянка не розповідала й не пояснювала, говорила ніби тільки для себе. Ішла думкою по вузенькій стежечці в лише їй відомі країни. А того, хто її слухав, вела за собою, як ведуть дитинку за ручку.
— Аж коли світлий Ахура-Мазда[208] скаже душі броскви: «Встань і вийди з гробниці своєї», ніжніший за уста метелика паросток розкриє тверду гробницю-кісточку. І живий появиться на світ… І так скрізь, по всіх землях щороку з’являються тисячі тисяч живих паростків, що спали у гробницях своїх кісточок… Чому ж не міг би вийти з гробу і мертвий Лазар у Витанії?
І знову замовкла.
Грецька рабиня, Аретуза, найближча до своєї доміни, нечутною тінню промайнула з-поза котари. Знала свою доміну, як скарб знає свій каламар та все, що з того каламаря може вийти. Тож тільки глянула й пізнала, що пані не спала вночі та що її мучать настирливі думки.
Покликати Гелу?.. Вона незамінна в таких випадках! Бо ж доміна любить слухати її незрозумілого буркотання… От, як дехто любить слухати муркотіння кота! Але відомості, що їх назбирала Аретуза, такі неймовірні, вражаючі! І не може грекиня їх утримати в собі! Може, вони ще ліпше вплинуть на пані, як Гелине бурмотіння?
Промовила, немов закинула вудочку:
— Від палаців до пастуших куренів — тільки й мови, що про воскресіння у Витанії!..
Не запитала, чи доміна бажає вже брати купіль… Бо відповідь пані могла перервати оповідання!
Але рабиня не насмілювалася сама питати, поки пані не дасть знаку, що хоче довідатися про подробиці події, яка вивела з рівноваги не тільки саме жидівське населення Єрусалима.
— Бачу, що ти вже знов переповнена новинами, — досить байдуже поглянула матрона на невільницю.
Це був хоч і непрямий, але ж таки дозвіл. І Дретуза з натхненням ухопилася за нього:
Що вже там вона! Переповнений новинами цілий край! Але ж вона не тільки чула! На власні о-ч-і! — цими своїми очима бачила, ба-чи-ла: і гріб кам’яний, і самого оживленого мерця!.. Бачила так зблизька, як от бачить світлу доміну! І те місце, де стояв Пророк… І де — небіжчикові сестри!
Усміхалася, безсила затаїти своє надмірне задоволення з переваги над тими, що дістали відомості аж із третіх рук. Вона ж чула все безпосередньо від Максиміна та Маркели, цих її ж таки давніх знайомих! Ба й були рівні своїм становищем!
Вони варті повного довір’я! Чи Цікаво світлій доміні довідатися, як все це сталося? Для Аретузи не було сумніву, що доміні буде цікаво! Тільки ж, коли б не сестра померлого, ота красуня Маріам, гетера з Магдали, чи там з Тиверіади, то воскресіння й не було б! Кажуть: ані не гадав ніхто з Лазаревої фамілії, щоб Магдалина взагалі могла плакати!
А вона, немов той весняний дощ, imber serotinus[209], ой плакала ж! Бо себе винуватила за братову смерть. Аж ніхто віри йняти не може, щоб така красуня, на цілий світ перша, мала таке урочливе око, що так на смерть ударяє!
— Та ж то правдонька правдива! Бо ж коли після тієї Маріам, друга сестра, Марта, на піддашки до брата вступила, Лазар уже затужавів! Як затиснув у пальцях зеренце гіркого мигдалю, що його вживав як лік на. серце, так і не могли того зеренця з руки вийняти! Так і з мигдалиною були й поховали. Це чиста правдонька! А Магдалина дочекалася, що прийшов до Витанії Пророк!
— Воскреси брата! Воскреси брата, та й годі!
Чисте осудовище! Бо ж ізраїльтяни вільних жінок ні за що вважають і при зустрічі відвертаються… Та де! Навіть побити камінням можуть!.. А тут ось: гетера привселюдно Пророкові, Вчителеві ноги обіймає та промовляє!.. Аж у самого Пророка очі, як від сліз, заблищали… І сказав голосом великим: «Та йди вже геть звідси, Лазаре!»
І вийшов! На ж тобі!.. Іде собі з гробу, чисто немов з хати!
Аретуза нахилилася і поцілувала полу Прокулиної туніки:
— Даруй, світла доміно! Призналася я, що я з Преторії…
208
Ахура-Мазда — Світло Відвічне, Бог у староперській релігії Заратустри або у визнавців «Святого Світла».