Було це бажання Пилата, щоб Кай передав Гелу Аполлодорі, жриці Абеліоновій.
— Єдино жриця-пітоніса цього бога, Аполлодора, зможе пробудити дух цієї дивної дитини! — гадав Пилат.
Але минали дні… А з ними минула й Прокулйна отерплість…
Дух її, твердий римський дух, знову набирав властивої їй незламності.
Стала знов урівноваженою Юстіцією…
— … Не тільки Пилатової оселі, але й цілої провінції! — любив жартом говорити Понтій.
Однак по дивній недузі лишилася не менш дивна пам’ятка: незрозумілий знак на Прокулиній правиці! Зверху на руці з’явилася немов свіжозагоєна рана, у блідому німбі білішого за шкіру круга[259].
Надаремно лікарі, жерці та чародії пробували різних молитов, заговорів, мастей, навіть припікання розпеченим залізом… Знак не зникав. Виглядав уже таким самим, як з’явився вперше.
Тоді Прокула сховала його під ювелірною варварською оздобою: великою гемою[260] у філіграновій пряжці.
Закриваючи собою той дивовижний знак, пряжка трималася ретязьками, що прикріплювали її до двох перснів угорі й до браслета на руці. Робили її таким способом нерухомою, нездібною зсунутися із свого місця.
«Кожний з нас має свою таємничу рану!» — з гіркістю думав Пилат щоразу, коли його погляд торкався тієї Прокулиної оздоби.
І це була правда.
Клавдія Прокула мала рану на руці. Пилат — у серці. Тяжко було судити, чия була важча.
За той час прокуратор змінився до непізнання. Навіть найближчі до нього особи не могли збагнути, що сталося з ним так раптом.
— Чари! — шепотіли невільники Пилатової фамілії[261], перелякані могутністю жидівських заговорів та ворожбитства…
«Утома… І огида до цього народу!» — мовчки вирішила в дусі Прокула.
«Страх! Уперше в житті прокуратор злякався!.. Злякався своїх ворогів тут та їхніх доносів у Римі!» — з глибоким сумом пояснював собі намісників стан сотник Корнелій. І не підіймав на Пилата очей, щоб не прочитав у них прокуратор недобре приховане співчуття та невтаємний сум…
Злякався!..
Злякався погроз підкупленої ідумейцем вуличної юрби, мстивої злоби гебрайських священиків…
Злякався чергових доносів… Ніби мало їх було раніш? Немилості цезаря, що в найгіршому випадку примусила б його витримати ще якийсь час на почесному вигнанні в тій самій Юдеї…
Здригнувся духом і відступив від своїх життєвих засад він — Пилат Справедливий! — як писав про нього у своїх листах-доносах навіть його запеклий ворог, легат Вітелій[262]!..
І було найдивніше, що цей страх не минав… Навпаки, з часом ніби розростався, насідав на прокуратора, відбирав йому сон, малював різні небезпеки, що їх, здавалося, ніяк не буде можливо усунути…
Цей страх тримав Пилата в Єрусалимі, хоч уже давно був час повертатися до Цезареї. Бо Ірод починав уже нову інтригу.
Але Пилат не уважав ще за цілком зліквідований процес Пророка Назаретського.
Шукав і нищив усякі сліди цього процесу, переслухував запізнілих свідків. Найбільш же шукали, з його наказу, такої незначної на вигляд речі, як дерев’яна табличка, з написаними на ній різними мовами словами:
«Ісус Назорей, цар юдейський».
Цією табличкою, написаною з наказу Пилатового, на думку його ворогів, відверто задокументовано «виклик Римові»[263], цезар якого був одночасно й володарем, тобто «царем», юдейським. Прокуратор тим написом, мовляв, вчинив злочин образи цезаревого маєстату, поставившись глумливо до освячених титулів божественного Тиберія[264].
Але, здавалося, нема в світі людини, яка б знала, хто й куди сховав цю табличку.
Здебільшого по страті хрести разом з тілами страчених закопували на Голгофі. Так було вчинено і з хрестом Пророка Назаретського, але без тіла страченого, бо воно було видане Йосифові Ариматейському. А він про табличку нічого не знав.
На відкопаному хресті таблички не було. Не було її і в Матері Пророка. Найімовірніше, що зберегли її як реліквію найближчі приятелі Ісусові, брат і сестри витанійські.
Тоді думка Пилатова зверталася до Витанії.
Але підбурена юдейським духовенством чернь зруйнувала до основ Лазарів хутір, знищила й кедронську інсулу Магдалини руками чужинців подорожніх, що затримувалися з караванами нижче Витанії, коло Йордану, в місцях, де ще не так давно хрестив Пророк Йоканаан, прозваний Хрестителем.
…………………
— Про Витанію питаю! — вчув нетерпеливе, звичайно, вже повторене питання центуріон Корнелій. — Що ж там?..
259
Є легенди, не тільки в Іспанії, але й у Франції, що Клавдія Прокула була перша «стигматизована» та стала горливою християнкою. Звичайно, ці легенди постали на підкладі згаданих у Євангелії слів, що Прокула посилала просити Пилата: «Не чини нічого праведному цьому! Бо багато перетерпіла я у сні за нього!»