Вони наполягали якийсь час, але, коли рішуче їм відмовив, поступилися. Кварт тоді сказав:
— Знаю пекаря Демаса, пане, в якого при жорнах працюють раби й люди наймані. Один із тих найманців такий сильний, що вистачило б не на двох, а на чотирьох, адже сам бачив, як підносив камені, що їх четверо людей не могли зрушити з місця.
— Якщо він чоловік богобоязливий і здатний пожертвувати собою заради братів, познайом мене з ним, — сказав Хілон.
— Він християнин, пане, — відповів Кварт, — бо у Демаса працюють здебільшого християни. Є там робітники нічні й денні, цей саме з нічних. Якби ми зараз пішли, застали б їх за вечерею й могли б із ним вільно поговорити. Демас мешкає біля Торгової пристані.
Хілон погодився залюбки. Торгова пристань розташована була біля підніжжя Авентинського пагорба, а значить, недалеко від Великого Цирку. Можна було не обходити пагорбів, податися вздовж ріки, через Еміліїв Портик, що значно скорочувало шлях.
— Старий я, — сказав Хілон, коли ввійшли під колонаду, — і часом у мене туманіє пам'ять. Так! Одначе ж наш Христос був зраджений одним із своїх учнів! Але імені зрадника не можу собі в цю хвилину пригадати…
— Юда, пане, що повісився, — відповів Кварт, дивуючись дещо в душі, як можна було того імені не пам'ятати.
— Саме так! Юда! Дякую тобі, — промовив Хілон.
І якийсь час ішли мовчки. Діставшись Торгової пристані, вже зачиненої, минули її та, обігнувши склади, в яких видавали народові хліб, повернули ліворуч, до будинків, які тяглися вздовж Остійського шляху, аж до пагорба Тестація та Хлібного Форуму. Там зупинилися перед дерев'яною будівлею, з якої долітав гуркіт жорен. Кварт увійшов усередину. Хілон же, що не любив показуватися великій кількості людей і побоювався, що якийсь злий фатум може зіштовхнути його з лікарем Главком, залишився надворі.
«Цікаво побачити того Геркулеса, що служить помічником мельника, — мовив подумки, поглядаючи на ясний місяць, — якщо це негідник і чоловік розумний, буде мені трохи коштувати, якщо доброчесний християнин і дурень, зробить задарма все, чого від нього вимагатиму».
Подальші роздуми перебило йому повернення Кварта, котрий вийшов із будівлі з чоловіком, одягненим лише в туніку, що називалась «екзоміс», скроєну в такий спосіб, що праве плече і права половина грудей залишались оголеними. Одяг такий, що не заважав свободі рухів, носили особливі робітники. Хілон, подивившись на прибульця, зітхнув із задоволенням: у житті ж бо не бачив досі таких рук і таких грудей.
— Оце і є, пане, — сказав Кварт, — брат, якого хотів ти бачити.
— Нехай буде з тобою мир Христа, — озвався Хілон, — ти ж, Кварте, скажи цьому братові, чи заслуговую я на віру і довіру, а потім іди собі додому в ім'я Боже, бо не треба, щоби сивий батько залишався в самотності.
— Це святий чоловік, — сказав Кварт, — який оддав усе своє багатство, щоби мене, не знайомого йому, викупити з неволі. Нехай Господь наш, Спаситель, віддячить йому за це небесною нагородою.
Робітник-велетень, почувши це, схилився й поцілував Хілону руку.
— Як твоє ім'я, брате? — спитав грек.
— При святому хрещенні, отче, мені дано ім'я Урбан.
— Урбане, брате мій, чи маєш час, аби поговорити зі мною не поспіхом.
— Робота наша починається опівночі, а поки що нам тільки готують вечерю.
— Отже, часу досить — ходімо до ріки, а там вислухаєш, що я тобі скажу.
Пішли й сіли на кам'яному парапеті в тиші, що переривалася тільки віддаленим гуркотом жорен і плюскотінням хвиль унизу. Там Хілон вдивлявся в обличчя робітника, яке всупереч дещо грізному та смутному виразу (такий мали зазвичай обличчя варварів, які жили в Римі) видалося йому добродушним і щирим.
«Саме так! — сказав подумки. — Це чоловік добрий і дурний, який заб'є Главка задарма».
Після чого запитав:
— Урбане, ти любиш Христа?
— Люблю всією душею, всім серцем, — відповів робітник.
— А братів своїх? А сестер, а тих, які навчилися правди й віри в Христа?
— Люблю їх також, отче.
— Тоді хай мир буде з тобою.
– І з тобою, отче.
Настала знову тиша — тільки віддалік гуркотіли жорна, а внизу дзюрчала вода.
Хілон, вдивляючись в ясне сяяння місяця, повільним, притишеним голосом почав говорити про смерть Христа. Говорив нібито не Урбану, а самому собі пригадував обставини цієї смерті чи її таємницю звіряв цьому сонному місту. Було в тому щось зворушливе й водночас урочисте. Робітник плакав, а коли Хілон почав стогнати й жалкувати з того приводу, що у хвилину смерті Спасителя не було нікого, хто б його захистив якщо не від розп'яття, то принаймні від знущань солдатів та юдеїв, величезні кулаки варвара почали стискатися з жалю і стримуваної люті. Смерть його тільки зворушувала, але від думки про чернь, яка насміхалася з прицвяхованого до хреста агнця, проста душа Урбана обурювалася і його охоплювала дика хіть помсти.
Хілон спитав несподівано:
— Урбане, чи знаєш, хто був Юда?
— Знаю, знаю! Але він повісився! — вигукнув робітник.
І в голосі його був нібито жаль, що зрадник сам уже відміряв собі покарання і не може потрапити в його руки.
А Хілон мовив далі:
— А якби він не повісився і якби хтось із християн зустрів його на суші або на морі, чи не повинен би помститися за муки, кров і смерть Спасителя?
— Та хто ж би не помстився, отче!
— Мир тобі, вірний слуго агнця. Так! Вільно свої кривди прощати, а хто ж, одначе, має право прощати кривди Бога? Але як змія плодить змію, як злоба злобу і як зрада зраду, так із отрути Юдиної народився інший зрадник, і як той видав юдеям і солдатам римським Спасителя, так цей, що живе серед нас, хоче видати вовкам овечок його, і якщо ніхто не відверне зради, якщо ніхто не розчавить завчасно голови змії, всіх нас чекає згуба, а разом з нами згине й честь агнця.
Робітник дивився на нього з величезним хвилюванням, ніби зовсім не здаючи собі справи про те, що він чув, грек же, накривши голову полою плаща, почав повторювати голосом, який ніби з-під землі виходив:
— Горе вам, слуги істинного Бога, горе вам, християни та християнки!
І знову запанувало мовчання, знову було чути лише гуркіт жорен, глухий спів робітників і гомін ріки.
— Отче, — запитав урешті робітник, — а хто цей зрадник?
Хілон опустив голову. Хто зрадник? Син Юди, виплід його отрути, що удає християнина й ходить до молитовних домів для того тільки, щоб звинуватити братів перед імператором, — мовляв, імператора не хочуть визнавати за бога, отруюють фонтани, вбивають дітей і хочуть знищити це місто так, аби каменя на камені не лишилося. Тож за кілька днів буде видано наказ преторіанцям схопити старих, жінок і дітей і стратити їх, як послано на страту рабів Педанія Секунда. Й усе те вчинив другий Юда. Та якщо першого ніхто не скарав, якщо ніхто йому не помстився, якщо ніхто не захистив Христа в час його страждань, хто ж захоче того скарати, хто розчавить змію, перш ніж її вислухає імператор, хто ж його знищить, хто захистить од згуби братів і віру Христову?
Тут Урбан, який сидів досі на кам'яному парапеті, підхопився раптом і сказав:
— Я зроблю це, отче.
Хілон теж підвівся, хвилину дивився на обличчя робітника, освітлене місячним сяйвом, потім, простягнувши руку, поклав повільно долоню на його голову.
– Іди між християн, — сказав урочисто, — йди до молитовного дому й питай братів про лікаря Главка, а коли тобі його вкажуть, тоді, в ім'я Христове, вбий…
— Про Главка?.. — повторив робітник, наче бажаючи закріпити в пам'яті це ім'я.
— Чи знаєш його?
— Ні, не знаю. Християн тисячі в усьому Римі, й не всі одне одного знають. Але завтра в Остріані зберуться вночі брати і сестри, всі до одного, бо прибув великий апостол Христовий, який там буде повчати, — там брати вкажуть мені Главка.
— В Остріані? — спитав Хілон. — Але ж це за брамами міста. Брати і всі сестри? Вночі? За брамами в Остріані?
— Так, отче. Там наш цвинтар, між Соляною дорогою та Номентанською[201]. Хіба тобі невідомо, що там повчатиме великий апостол?
— Не був я два дні вдома, тому й не отримав його листа, а не знаю, де Остріан, бо нещодавно прибув сюди з Коринфа, де очолюю християнську общину… Але все вірно! І якщо Христос так тебе надихнув, підеш уночі, мій сину, в Остріан, там знайдеш серед братів Главка і вб'єш його на зворотному шляху до міста, за що буде тобі відпущено всі гріхи. А тепер нехай буде з тобою мир.
201