Вражаюча спритність останнього утвердила людей у переконанні, що його вплив переважить усі інші. Не усвідомлювали вже, як імператор без нього зміг би обійтися, з ким би міг розмовляти про поезію, музику, перегони і в чиї очі дивився б, намагаючись переконатися, що його твори насправді є досконалими. Петроній же, зі звичною своєю безтурботністю, здавалося, не надавав ніякого значення своєму становищу. Бував, як завжди, повільний, лінивий, дотепний і скептичний. Частенько складалося враження в людей, що він знущається з них, із себе, з імператора та з усього світу. Іноді наважувався гудити у вічі імператора і, коли інші думали, що заходить далеко або просто готує собі згубу, він умів осуд повернути враз таким чином, що виходило на його користь, чим викликав загальний подив і переконання, що немає ситуації, з якої не вийшов би з тріумфом. Якось, приблизно через тиждень після повернення Вініція з Рима, імператор читав у вузькому колі уривок зі своєї «Троїки», коли ж завершив читання й затихли схвальні вигуки захвату, Петроній, відповідаючи на запитливий погляд імператора, сказав:
– Негодящі вірші, варті того, щоб кинути їх у вогонь.
У присутніх серця перестали битися від жаху. Адже Нерон з дитинства не чув ніколи ні з чиїх уст такого вироку: тільки обличчя Тигелліна засвітилося радістю. Вініцій натомість зблід, гадаючи, що Петроній, який не напивався ніколи, цього разу п'яний.
А Нерон запитав медовим голосом, у якому дрижало глибоко уражене самолюбство:
– Чим же вони негодящі?
І Петроній розійшовся:
– Не вір їм, – заговорив, показуючи рукою на присутніх, – вони нічого не тямлять. Питаєш, чим негодящі ці вірші? Якщо хочеш правди, то скажу: добре це для Вергілія, добре для Овідія[295], добре навіть для Гомера, але не для тебе. Тобі не можна таких писати. Пожежа, яку ти описуєш, не досить палає, твій вогонь не досить пече. Не слухай лестощів Лукана. Його за такі вірші визнали б генієм, але не тебе. І знаєш чому? Бо ти видатніший за них. Кому боги дали стільки, скільки тобі, від того більше можна вимагати. Але ти лінуєшся. Волієш спати по обіді, ніж старанно працювати. Ти можеш створити річ, про яку світ досі не чув, і тому в вічі тобі кажу: напиши ліпші!
І говорив це ніби знехотя, ніби з насмішкою, і в той же час буркотливо, та очі імператора застелила імла блаженства і він сказав:
– Боги дали мені трохи таланту, але дали, крім того, більше – істинного знавця та друга, лише він уміє говорити правду в вічі.
З цими словами простяг свою пухку, вкриту рудим волоссям руку до вивезеного з Дельф золотого канделябра, щоб спалити вірші.
Але Петроній вихопив їх, перш ніж полум'я діткнулося папірусу.
– Ні, ні! – вигукнув. – Навіть такі негодящі належать людству. Залиш їх мені.
– Дозволь мені в такому разі відіслати їх тобі в футлярі за моїм вибором, – відповів Нерон, обіймаючи його.
І за мить вів далі:
– Саме так. Маєш рацію. Моя пожежа Трої не досить яскраво горить, мій вогонь не досить пече. Гадав, одначе, що коли зрівняюся з Гомером, то цього вистачить. Деяка несміливість і невисока думка про себе перешкоджали мені завше. Ти ж мені розкрив очі. Але чи знаєш, чому вийшло так, як говориш? Ось коли скульптор створює фігуру бога, він шукає зразка, я ж не мав його. Не бачив ніколи палаючого міста, й тому в описі моєму бракує правди.
– Тож скажу тобі, що треба все-таки бути великим артистом, аби це зрозуміти.
Нерон замислився, за мить сказав:
– Скажи мені, Петронію, чи жалкуєш за Троєю, що згоріла?
– Чи жалкую?.. Присягаюся кривим чоловіком Венери, нітрохи! І скажу тобі чому. Ось Троя не згоріла б, якби Прометей не подарував людям вогонь і коли б греки не оголосили Пріаму війну; коли б не було вогню, Есхіл[296] не написав би свого «Прометея», так само, як без війни Гомер не написав би «Іліади», а я волію, щоб існували «Прометей» та «Іліада», ніж якби збереглося містечко, ймовірно, жалюгідне й брудне, в якому тепер принаймні сидів би якийсь прокуратор[297] і докучав би тобі чварами з місцевим ареопагом.[298]
– От що значить говорити розумно, – відповів імператор. – Для поезії та мистецтва можна і треба жертвувати всім. Блаженні ахейці, що надали Гомерові матеріал для «Іліади», і щасливий Пріам, який бачив загибель вітчизни. А я? Я не бачив палаючого міста.
296