– Що ти збираєшся вчинити?
– Побачиш, побачиш раніше, ніж думаєш. Тим часом знай, що є два Нерони; один той, яким його знають люди, другий – артист, якого знаєш тільки ти і який, знищуючи, наче смерть, або шаленіючи, наче Вакх, робить це тому, що його пригнічують паскудство та нікчемність звичайного життя, й хотів би їх винищити, хоча б довелося застосувати вогонь або меч… О, яким же буде цей світ низьким, коли не стане мене!.. Ніхто ще не здогадується, навіть ти, любий, який я великий артист. Але власне тому страждаю, і, щиро тобі кажу, душа моя буває часом така смутна, як ці кипариси, що чорніють перед нами… Важко людині нести тягар найвищої влади та найвищого таланту…
– Співчуваю тобі, імператоре, всім серцем, і зі мною співчувають земля та море, не рахуючи вже Вініція, який тебе в душі боготворить.
– Був і він мені завше приємним, – сказав Нерон, – хоча служить Марсові, а не музам.
– Він передовсім служить Афродіті, – відповів Петроній.
І раптом вирішив одним махом залагодити справу племінника, а водночас усунути будь-яку небезпеку, що могла йому загрожувати.
– Він закоханий, як Троїл у Крессиду[301], – вів далі. – Дозволь йому, володарю, поїхати до Рима, бо зачахне тут. Чи знаєш, що лігійська заручниця, яку ти йому подарував, знайшлася, і Вініцій, від'їжджаючи до Анція, залишив її під опікою такого собі Ліна? Не згадував тобі про це, позаяк ти складав свій гімн, а то є річ, важливіша за все. Вініцій хотів зробити її коханкою, але, коли виявилася доброчесною, мов Лукреція, зачарований її доброчесністю, хоче з нею одружитися. Вона царська донька, тож приниженням для нього це не буде, але ж він істинний солдат: зітхає, сохне, стогне, але чекає на дозвіл свого імператора.
– Імператор не вибирає жінок солдатам. Навіщо йому мій дозвіл?
– Я ж сказав тобі, повелителю, що він тебе боготворить.
– Тим паче може бути певним у моїй згоді. Це гарна дівчина, але завузька у стегнах. Августа Поппея скаржилася на неї мені, що вона зурочила наше дитя в Палатинському саду…
– Але я сказав Тигеллінові, що божествам злі чари не страшні. Пам'ятаєш, божественний, як він знітився і як ти сам крикнув: «Habet!»
– Пам'ятаю, – сказав Нерон.
І звернувся до Вініція:
– Кохаєш її так, як говорить Петроній?
– Кохаю, повелителю! – відповів Вініцій.
– Тож наказую тобі завтра ж їхати до Рима, одружитися й не показуватися мені на очі без обручального персня…
– Дякую тобі, повелителю, від усього серця.
– О, як приємно дарувати людям щастя! – сказав імператор. – Хотів би нічого іншого протягом усього життя не робити.
– Іще зроби нам ласку, божественний, – сказав Петроній, – і оголоси свою волю в присутності Августи. Вініцій не насмілився б ніколи одружитися з дівчиною, до якої Августа почуває неприязнь, але ти, повелителю, розвієш одним словом її упередженість, оголосивши свою волю.
– Гаразд, – сказав імператор, – тобі й Вініцію не міг би я ні в чому відмовити.
І повернув до вілли, й вони пішли з ним разом, сповнені радості від перемоги. Вініцій мусив себе стримувати, щоб не кинутися на шию Петронію, тепер будь-яка небезпека і всі перешкоди здавалися усуненими.
В атрії вілли молодий Нерва і Туллій Сенеціон розважали Августу розмовою, Терпнос і Діодор настроювали цитри. Нерон сів на інкрустоване черепахою крісло і, прошепотівши щось на вухо хлопчику-греку, чекав.
Хлопчик незабаром повернувся із золотою скринькою – Нерон розкрив її і, вибравши намисто з великих опалів, сказав:
– Ось коштовність, варта сьогоднішнього вечора.
– Міниться на камінні ранкова зоря, – відповіла Поппея, переконана, що намисто призначене для неї.
Імператор якусь хвилину то піднімав, то опускав низку рожевого каміння і врешті сказав:
– Вініцію, подаруєш од мене це намисто молодій лігійській царівні, з якою наказую тобі одружитись.
Повний гніву і несподіваного здивування погляд Поппея перевела з імператора на Вініція й зупинила його на Петронії.
Але той, перехилившись недбало через поруччя крісла, водив рукою по грифу арфи, буцім бажаючи запам'ятати докладно його форму.
Тим часом Вініцій, подякувавши за подарунок, наблизився до Петронія і сказав:
– Чим я можу тобі віддячити за те, що сьогодні для мене зробив?
– Принеси в жертву Евтерпі[302] пару лебедів, – відповів Петроній, – слухай пісні імператора і смійся з прикмет. Сподіваюся, що ричання левів не буде віднині порушувати сон ні тобі, ані твоїй лігійській лілії.
301