Вініцій ухопився за наплічник сотника, щоб не впасти, той же мовив далі:
– Дякуй милосердю Господа. Ліна схопили й поволокли на муки, але, бачачи, що він конає, віддали його. Може, й тобі віддадуть її тепер, а Христос поверне їй здоров'я.
Молодий трибун хвилину постояв іще з похнюпленою головою, потім підвів її й тихо мовив:
– Саме так, сотнику. Христос, який урятував її від ганьби, врятує й од смерті.
І, досидівши під муром в'язниці до вечора, повернувся додому, щоб послати своїх людей за Ліном з наказом перенести його на одну зі своїх приміських вілл.
Одначе Петроній, довідавшись про все, вирішив діяти далі. В Августи вже був одного разу, тепер же пішов до неї знову. Застав її біля ложа малого Руфія. Дитя з розбитою головою марило в гарячці, мати ж, намагаючись урятувати його, з розпачем і страхом у серці думала, що коли і врятує його, то, може, тільки для того, аби невдовзі загинуло страшнішою смертю.
Пригнічена своїм горем, не хотіла навіть слухати про Вініція та Лігію, та Петроній настрахав її.
– Ти образила, – сказав їй, – нове незнане божество. Ти, Августо, вшановуєш гебрайського Єгову, та християни стверджують, що Христос є його сином, отож подумай, чи не накликала ти гнів його батька. Хто знає, чи те, що скоїлося, не є їхньою помстою і чи життя Руфія не залежить од того, як ти поведешся.
– Чого ти від мене хочеш? – запитала з перестрахом Поппея.
– Умилосердь розгніване божество.
– Як?
– Лігія хвора. Вплинь на імператора або на Тигелліна, щоб її віддали Вініцію.
А вона запитала з відчаєм:
– Ти думаєш, я зможу?
– То можеш зробити інше. Якщо Лігія видужає, мусить іти на страту. Йди до храму Вести й попроси, щоб virgo magna[359] опинилася буцім випадково біля Тулліануму в той час, коли поведуть в'язнів на страту, і звеліла звільнити дівчину. Старша весталка не відмовить тобі в цьому.
– А якщо Лігія помре від гарячки?
– Християни говорять, що Христос мстивий, але справедливий: можливо, вмилостивиш його лише наміром.
– Нехай мені дасть якийсь знак, що врятує Руфія.
Петроній здвигнув плечима.
– Я прийшов не як його посланець, о божественна; говорю тобі тільки: будь ліпше в згоді зі всіма богами, і римськими, й чужими.
– Піду! – пригніченим голосом сказала Поппея.
Петроній глибоко зітхнув.
«Нарешті чогось досяг!» – подумав він.
І, повернувшись до Вініція, сказав йому:
– Прохай свого Бога, щоб Лігія не померла від гарячки, бо, якщо не помре, то велика весталка накаже її звільнити. Сама Августа прохатиме її про це.
Вініцій подивився на нього очима, які гарячково блищали, і відповів:
– Її визволить Христос.
А Поппея, що заради порятунку Руфія готова була здійснити гекатомби всім богам світу, того ж іще вечора вирушила на Форум до весталок, доручивши догляд за хворим дитям вірній няні Сільвії, яка її саму виняньчила.
Та на Палатині вирок дитині вже було винесено. Не встигли ноші дружини імператора зникнути за Великою брамою, до кімнати, в якій спочивав малий Руфій, увійшли двоє вільновідпущеників, з яких один кинувся на стару Сільвію й заткнув їй рота, другий же, схопивши мідну статуетку Сфінкса, оглушив її одним ударом.
Потім вони підійшли до Руфія. Змучений гарячкою, напівпритомний хлопчик, не усвідомлюючи, що діється коло нього, всміхався до них і мружив свої гарненькі оченята, ніби намагаючись їх розгледіти. Але вони, знявши з няньки пояс, який називався «цингулум», накинули йому на шию петлю й почали затягувати. Дитя, погукавши маму, швидко сконало. Тоді вони загорнули його в простирадло і, сівши на приготованих коней, поскакали до Остії, де кинули тіло в море.
Поппея, не заставши верховної жриці, що з іншими жрицями була у Ватинія, повернулася згодом на Палатин. Знайшовши порожнє ложе й задубіле тіло Сільвії, зомліла, а коли її привели до тями, почала кричати, і дикі її крики розлягалися цілу ніч і весь наступний день.
Та на третій день імператор наказав їй бути присутньою на бенкеті, тож, одягнувши аметистову туніку, прийшла і сиділа з кам'яним обличчям, золотоволоса, мовчазна, прекрасна і зловісна, як ангел смерті.
Розділ LVI
До того як Флавії спорудили Колізей, амфітеатри в Римі будувалися переважно з дерева, тому під час пожежі майже всі згоріли. Нерон, одначе, для влаштування обіцяних ігор наказав побудувати кілька, і серед них один величезний, на який одразу, ледве згас вогонь, почали припроваджувати морем і Тибром могутні стовбури дерев, зрубаних на схилах Атлаських гір. Позаяк ігри пишнотою та кількістю жертв мали перевершити всі попередні, будувалися приміщення для людей і звірів. Тисячі робітників працювали на будівництві вдень і вночі. Воно провадилося без перепочинку. Народ розповідав дива про поруччя, викладені бронзою, бурштином, слоновою кісткою, перламутром і панцирами заморських черепах. Прокладені вздовж рядів сидінь канавки, наповнені крижаною водою з гір, навіть у час найбільшої спеки мали підтримувати приємну прохолоду. Величезний пурпуровий веларій захищав од сонячного проміння. Між рядами сидінь розставлено кадильниці для куріння аравійських пахощів; на стелі розташовано пристрої для кроплення глядачів шафраном і вербеною. Знамениті будівничі Север і Целер застосували всі свої знання, щоб спорудити цей незрівнянний за розкішшю амфітеатр, що міг умістити таку кількість глядачів, якої досі жоден із відомих не вміщував.