У цей час Крисп, який висів напроти нього і мав хвилину тому очі заплющені, розплющив їх і почав дивитися на імператора.
Обличчя його знову набуло такого грізного виразу, а очі запалали таким вогнем, що августіани почали перешіптуватися, вказуючи на нього пальцями, і, зрештою, сам імператор звернув на нього увагу і неквапно приклав до ока смарагд.
Запанувала мертва тиша. Очі глядачів утуплені були в Криспа, який намагався поворушити правою рукою, ніби хотів її відірвати від поперечини.
За хвилину груди його випнулися так, що проступили ребра, і він закричав:
– Матеревбивця! Лихо тобі!
Почувши цю смертельну образу, кинуту володарю світу перед тисячним натовпом, августіани затаїли подих. Хілон обмер. Імператор здригнувся й випустив із пальців смарагд.
Люд також затих. Голос Криспа розлягався все голосніше по всьому амфітеатру:
– Лихо тобі, убивце дружини і брата, лихо тобі, антихристе! Безодня розкривається під тобою, смерть простягає до тебе руки, і могила чекає на тебе. Лихо тобі, живий трупе, бо помреш у жахові та будеш проклятим навіки!..
І не в силі відірвати прибиту до хреста руку, люто напружуючись, страшний, за життя ще схожий на скелет, нездоланний, як доля, тряс білою бородою над Нероновим подіумом, розсипаючи при цьому рухами голови пелюстки троянд із свого вінка.
– Лихо тобі, вбивце! Переповнилась міра, й година твоя наближається!..
Тут напружився ще раз: здавалося, за хвилину відірве від хреста руку і простягне її грізно над імператором, але раптом виснажені руки його витяглися ще дужче, тіло обвисло, голова впала на груди, і він сконав.
У лісі хрестів слабкіші почали теж засинати вічним сном.
Розділ LIX
– Повелителю, – говорив Хілон, – тепер море, як маслинова олія, і хвилі наче сплять… їдьмо до Ахайї. Там чекає на тебе слава Аполлона, там чекають на тебе вінки, тріумфи, там люди тебе обожнюють, і боги приймуть як рівного собі гостя, тут же, повелителю…
І замовк, бо нижня губа почала в нього трястися так сильно, що слова перейшли в якісь незрозумілі звуки.
– Поїдемо по закінченні ігор, – відповів Нерон. – Знаю, що й так уже дехто називає християн innoxia corpora[374]. Якби я поїхав, захотіли б це повторювати всі. Чого ти боїшся, трухлявий пню?
Сказавши це, нахмурив брови, але подивився запитливо на Хілона, мовби очікуючи від нього пояснень, бо тільки удавав із себе холоднокровного. На останній виставі сам злякався слів Криспа і, повернувшись додому, не міг заснути від люті й сорому, та водночас і від страху. В цю мить забобонний Вестин, який слухав мовчки їхню розмову, озирнувся навколо і сказав таємничим голосом:
– Послухайся, повелителю, цього старого: у християнах і справді є щось дивовижне… їхнє божество дарує їм легку смерть, але може бути мстивим.
На це Нерон квапливо заперечив:
– Це не я влаштовую ігри. Це Тигеллін.
– Авжеж! Це я, – відповів Тигеллін, почувши відповідь імператора. – Це я і сміюся собі зі всіх богів християнських. Вестин, повелителю, набитий забобонами міхур, а цей одважний грек готовий померти зі страху при вигляді квочки, що захищає своїх курчат.
– Це добре, – сказав Нерон, – але накажи відтепер одрізати християнам язики або затикати кляпом рот.
– Їм заткне його вогонь, о божественний.
– Лихо мені! – простогнав Хілон.
Але імператор, якому зухвала самовпевненість Тигелліна додала духу, почав сміятись і сказав, показуючи на старого грека:
– Дивіться, який вигляд має нащадок Ахіллеса!
І справді Хілон мав страшний вигляд. Рештки волосся на голові зовсім посивіли, на обличчі застиг вираз якогось безмірного неспокою, тривоги та пригніченості. Здавався часом одурманеним і напівпритомним. Часто не відповідав на запитання, часом знову впадав у гнів і робився зухвалим, так що августіани воліли його не зачіпати.
Така хвилина настала тепер.
– Робіть зі мною, що хочете, а я на ігри більше не піду! – закричав розпачливо, клацнувши пальцями.