– Здається мені, що я досі ще не жив, – сказав Нерон, – і що з'явлюся на світ лише в Греції.
– Народишся для нової слави та безсмертя, – відповів Петроній.
– Сподіваюся, що так і станеться й Аполлон не виявиться заздрісним. Якщо повернуся з тріумфом, здійсню йому гекатомбу, якої жоден бог не мав досі.
Сцевін процитував вірш Горація:
– Корабель стоїть уже в Неаполісі, – сказав імператор. – Хотів би виїхати й завтра.
На це Петроній підвівся і, дивлячись просто в вічі Нерона, сказав:
– Дозволь, божественний, я спершу влаштую весільний бенкет, на який передовсім запрошую тебе.
– Весільний бенкет? Який? – запитав Нерон.
– Вініція з донькою лігійського царя, а твоєю заручницею. Вона, щоправда, тепер у в'язниці, але, по-перше: як заручниця не може бути ув'язнена, а по-друге: ти сам зволив одружити Вініція з нею, твої вироки, як вироки Зевса, незаперечні – тому накажи випустити її з в'язниці, і я віддам її женихові.
Холоднокровність і спокійна впевненість, з якою мовив Петроній, збили з пантелику Нерона, який губився завше, коли хтось говорив з ним таким тоном.
– Знаю, – відповів опускаючи очі. – Думав про неї та про того велетня, який задушив Кротона.
– У такому разі обоє врятовані, – відповів спокійно Петроній.
Але Тигеллін прийшов на допомогу своєму повелителю:
– Її ув'язнено з волі імператора, ти ж сказав, Петронію, що вироки його незаперечні.
Всі присутні, які знали історію Вініція та Лігії, прекрасно розуміли, про що йдеться, тож замовкли, зацікавлені, чим завершиться розмова.
– Її ув'язнено через твою помилку і через твоє незнання «права народів», усупереч волі імператора, – заперечив Петроній. – Тигелліне, ти наївний чоловік, але ж і ти не будеш стверджувати, що вона підпалила Рим, бо, зрештою, коли б навіть так стверджував, імператор би тобі не повірив.
Але Нерон уже опанував себе і почав примружувати свої короткозорі очі з виразом невимовної єхидності.
– Петроній має рацію, – сказав за хвилину.
Тигеллін здивовано глянув на нього.
– Петроній має рацію, – повторив Нерон. – Завтра перед нею відчиняться ворота в'язниці, а про весільний бенкет ми побалакаємо в амфітеатрі.
«Я знову програв», – подумав Петроній.
І, повернувшись додому, був уже певен, що надійшов край життю Лігії, тож уранці наступного дня послав до амфітеатру надійного вільновідпущеника, аби той домовився з доглядачем споліарію про видачу її тіла, бо хотів передати його Вініцію.
Розділ LXVI
За часів Нерона ввійшли в звичай вечірні вистави як у цирку, так і в амфітеатрі, що раніше були нечастими й давались у винятковому випадку. Августіанам подобалося це, бо нерідко після них улаштовувалися бенкети й пиятики, які тривали аж до ранку. Хоча люд уже був пересичений кровопролиттям, одначе, коли рознеслася вістка, що добігають кінця ігри і що останні християни мають померти на вечірній виставі, незліченні натовпи кинулися до амфітеатру. Августіани з'явились усі, бо здогадувалися, що імператор вирішив розважити себе трагедією страждань Вініція. Тигеллін тримав у таємниці, які муки було призначено для нареченої молодого трибуна, але це тільки розпалювало загальну цікавість. Ті, хто колись бачив її у Плавтіїв, розповідали тепер чудеса про її красу. Інших передовсім турбувало питання, чи дійсно побачать її сьогодні на арені, багато з-поміж тих, хто чув відповідь, яку дав імператор Петронію в Нерви, тлумачили її собі подвійно. Дехто припускав просто, що Нерон оддасть або, може, вже віддав дівчину Вініцію: згадували ж бо, що була заручницею, тож їй дозволено вшановувати такі божества, які їй подобаються, і «право народів» її не дозволяло карати.
Непевність, очікування й зацікавлення опанували всіх глядачів. Імператор прибув раніше, ніж зазвичай, і враз із його прибуттям почали знову шепотітися, що все-таки має статися щось надзвичайне, позаяк Нерона, окрім Тигелліна та Ватинія, супроводжував Кассій, центуріон гігантського зросту й велетенської сили, якого імператор брав із собою тільки тоді, коли хотів мати поруч захисника, приміром, коли вирушав у нічні походи на Субуру, де влаштовував собі розвагу, яка називалася «сагатіо», – на солдатському плащі підкидали в повітря дівчат, що зустрілися по дорозі. Помічено також, що в самому амфітеатрі вжито певних запобіжних заходів. Преторіанської сторожі збільшено, і командував нею не центуріон, а трибун Субрій Флав, знаний досі своєю сліпою відданістю Нерону. Певна річ, імператор прагнув убезпечити себе від вибуху розпачу Вініція, і цікавість зросла ще більше.
378
Тебе, кораблю, хай ведуть
Кіприда – могутня з богинь,
Братів Єлени – зірок – промені,
Вітрів повелитель і батько…