ЛАУРЕНЦ Так, так, розумію… ні, я, власне, не розумію, однак це так мило з Вашого боку, панно Анно, Ви завжди такі люб’язні… такі привітні до мене. Так.
АННА йде до дверей, там іще раз озирається Не забудьте лише витягнути ключі й віддати їх портьє. На добраніч. Чути, як зачиняються двері.
ЛАУРЕНЦ один, сам до себе Звичайно, я ж ніколи не забував… друкарська машинка. Ударяє по кількох клавішах на друкарській машинці. «Е» майже не видно… вікно вже зачинене… Ще раз пробує віконну ручку. Ключі… Виходить, зачиняє за собою двері, далі в коридорі, відкручує кран, миє руки, наспівує.
Отож… кран, так, звичайно… тут, напевно, мав би глянути сантехнік… він усе ще протікає… так, ось так… хто ж це мило забув… а, напевно Тремель… мило «Люкс»… так, гм. Сушить руки.
ПЕПІ Пане Лауренце, Вам принести пальто?
ЛАУРЕНЦ Ні, я Тобі дуже вдячний, Пепі. Іде до шафи, бере пальто, одягає його. Ти вже можеш іти.
ПЕПІ Гаразд, тоді на добраніч, пане Лауренце.
ЛАУРЕНЦ На добраніч. Він зачиняє двері, йде сходами далі, донизу. На добраніч, пане Вальдау…
ВАЛЬДАУ На добраніч!
Іде сходами.
ЛАУРЕНЦ стукає Ключі, пане Новак.
Відчиняється віконце портьє.
НОВАК А, пан Лауренц. Сьогодні Ви, однак, раніше, ніж звично…
ЛАУРЕНЦ Так, шеф дозволив мені…
НОВАК Ну так, «дозволив» — це добре, уже й так час…
ЛАУРЕНЦ На добраніч, пане Новаку.
НОВАК На добраніч, пане Лауренце, і скажіть-бо завтра Тренцінґер, щоб вона хоч деколи в мене теж прибирала. Порохи — завтовшки з палець…
ЛАУРЕНЦ Звичайно, пане Новаку. Отож, на добраніч…
Виходить на вулицю. Вуличний шум. Лауренц знову наспівує пісню:
Далі — під час ходьби вулицею.
ДАМА Знаєте, моя дорога, вона так співала високе До… мов соловейко…
ІНША ДАМА Кажуть, що вона з диригентом…
ПЕРЕХОЖИЙ Однак я кажу Тобі, що це — востаннє, справді востаннє… Ти мене ще не знаєш…
ЛАУРЕНЦ Спадає темінь довкруги… та світло в глибині…
ДАМА Від Корені я цього ніколи не сподівалася, ніколи, ніколи! Він має вже зрозуміти, що втратив через це повагу всіх пристойних людей…
ХЛОПЧИНА Я знаю на стоянці крамничку, де тепер є ще морозиво…
ІНШИЙ ХЛОПЧИНА Якщо Ти позичиш мені кілька монет…
ПЕРША ЖІНКА З НАРОДУ Мертвий, ні, убивця.
ДРУГА ЖІНКА З НАРОДУ Та поліція знову, як завжди, не квапилася.
ПЕРША ЖІНКА З НАРОДУ Який жах… перерізав горло…
ЛАУРЕНЦ Спадає темінь довкруги…
Шум: звук м’яких автомобільних коліс на великій, широкій вулиці, такій, як Кертнерштрассе[3], спочатку віддалений, потім щораз дужчий, усі люди зупиняються. Свисток.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ Гей, Ви, на червоне світло вулиці не переходять! Ви що, не чуєте? Інші стоять і чекають. Пане! Так, Ви!
Чути, як натовп починає рухатися, машини, які наближаються, гальмують.
МАНДЛЬ Привіт, Лауренце, то це були Ви?
ЛАУРЕНЦ Ісусе, пан Мандль!
МАНДЛЬ Він добряче горлав на Вас, чи не так? Ви вже дорогою додому — а чи ще задля Вашої улюбленої фірми?
ЛАУРЕНЦ Ні, я дорогою не задля улюбленої, не задля фірми, хоча й не прямую додому. Я живу в сьомому районі. Сьогодні я пішов з роботи раніше. Мені хочеться ще трішки пройтися…
МАНДЛЬ О, тоді я принаймні не єдиний. Мені, власне, потрібно ще дещо купити, у моєї жінки, знаєте, день народження.
ПЕРЕХОЖИЙ Як на мене, то це — фривольно, саме так… ця молодь… це прірва…
МАНДЛЬ Я блукаю тут уже чверть години від прилавка до прилавка й почуваю себе зовсім безпомічним.
ПЕРЕХОЖИЙ Це звучить, мов у романі. У Сицилії, кажете…
ПЕРЕХОЖА Дивіться, куди йдете, та розплющіть очі…
МАНДЛЬ Мені справді так, в останню мить, нічого не спадає на думку, що можна подарувати жінці. Ви, мабуть, обдумуєте покупки вже багато тижнів наперед. Я знаю, це помилка, що я завжди все роблю останньої миті…
3