Він не встиг нічого толком відповісти, як опинився у перев’язочній і Латіфа вже промивала його поранення.
— Що з тобою сталося?
— Та я… Ми гуляли із друзями в клубі і я трохи перебрав... Не дуже гарно, що ти мене бачиш у такому вигляді... Я зазвичай не такий.
— І брат був з тобою?
— Який брат? А... Ахмад... Ні... Були без нього.
— Я тобі перев’яжу зараз цю рану… Ну, і де ти так поранився?
— Та дурниці, не важливо… Ти так вправно все робиш, мені вже набагато краще, дякую!
Джеймі дивився на Латіфу, і йому дійсно ставало краще. Хоча й не через перев’язку, а від присутності самої дівчини. Ставало якось легше, наче він увесь час ніс камінь за спиною, а тут цей камінь розчинився в повітрі.
Латіфа була брюнеткою, з великими чорними очима, правильними рисами обличчя, яке випромінювало якусь жіночу доброту і лагідність. «Немов янгол», — думав Джеймі.
— Тепер усе готово. Тобі точно не потрібен відпочинок? Ти виглядаєш не дуже здоровим. Може, у тебе ще й отруєння якесь?
— Та ні, усе гаразд, хоча я вже й не пам’ятаю, що пив і вживав… Це рідко буває зі мною, чесно!
— Я вірю. Давай я поки відведу тебе до вільної палати, хоча ти й не дитина, але нічого. Відпочинеш, а далі побачимо. Якщо все ок, то за годину у мене закінчується зміна, проведеш мене до метро?
— Звичайно, проведу!
Вона відвела його до палати, в якій пахло свіжістю та чистотою.
— Може, ти почитати щось хочеш у цей час? Вірші любиш?
— Вірші? — розгублено перепитав він.
— Так, я з собою завжди ношу. Не повіриш, паперову книгу. Скажеш, що я ретроград, але я люблю паперові книги, цей запах паперу… Принести тобі? Я саме Байрона читаю…
— Байрона? — здивовано запитав він і хотів пригадати, хто це, але не зміг. Джеймі стало трохи соромно. Він про такого автора ніколи не чув. — Давай, звичайно! Також, знаєш, інколи люблю його почитати… Після тренування... — він трохи зам’явся і не закінчив.
За мить Латіфа повернулась і вручила йому невеличку книгу з назвою «Лорд Байрон. Обране».
— Мені треба йти. Раптом що, натискай ось цю кнопку, і я дізнаюсь, що у твою палату потрібно навідатись. Відпочивай.
Латіфа вийшла. Джеймі деякий час сидів і намагався зрозуміти, як він взагалі тут опинився, з Латіфою, у госпіталі. Чи не сон це? Здивований усім, що відбувалось, він ліг на ліжко і деякий час просто насолоджувався тим, як приємно відпочиває його тіло від втоми. Він хотів заснути, але оскільки лише нещодавно гарно виспався (може, і цілу добу), сон до нього не приходив. Він подивився на книжку, що лежала на тумбі… «Байрон… — подумав він. — І де вона його знайшла?.. Ніколи не чув!».
Узявши книжку, хлопець спочатку роздивився її зовні, не відкриваючи. Джеймі уже не пам’ятав, коли востаннє бачив паперову книгу… Може, колись у дитинстві? Та й чи бачив узагалі, і чи було те дитинство… з численними батьками, які жили «поліамурною зграєю».
«Зграя» — або офіційно «поліамурна сім’я» — була новою формою родинних стосунків, яка заперечувала традиційну або, як прийнято було казати, «ортодоксальну» сім’ю з двома членами — чоловіком і жінкою. Стáтей давно було більше, ніж дві. Звичайно, дитина народжувалась (чи друкувалась на 3D-принтері) хлопчиком або дівчинкою, але «гендерних ідентичностей» уже вигадали понад чотири сотні. Усе, як у супермаркеті — обирай, яку хочеш. Диференціація як маркетингова стратегія проникла й сюди.
Ну, і яка може бути сім’я із двох людей, якщо стільки стáтей, тобто «гендерних ідентичностей»? Це скучно. Любов не знає кордонів! Вільна любов не терпить ревнощів, і «поліамурні» стосунки давно стали нормою. Джеймі виріс саме у такій зграї. На початку у ній було двоє біологічних чоловіків, які ідентифікували себе як «gender bender» і «gender blender» (це були різні «гендери»), і троє біологічних жінок — «androgyne», «third sex» і «two-spirit». При цьому «gender blender» чоловік, окрім гендерної ідентичності, мав іще одну — він ідентифікував себе як «рись» і зробив більше десяти пластичних операцій, щоб стати схожим на цю тварину. А спеціальні імпланти навіть формували щось на зразок шерсті на його тілі.
Сама ж зграя мала тенденцію до перманентної зміни свого складу: нові учасники приходили, старі переходили до іншої зграї, хоча потім інколи повертались назад. Все це дуже нагадувало «трансфери» у футбольних клубах – не лише своєю регулярністю, а й тим, що різні зграї подекуди навіть конкурували за «зіркових виконавців». Слідкувати за цими «трансферами» Джеймі не завжди встигав (та й не дуже хотів), тому згодом звик, що персональний і кількісний склад його «батьків» був досить мінливим.
Джеймі знав про себе ще одну річ, яку ніколи нікому не казав. Він був надрукований на 3D-принтері. А потім доставлений зграї, яка його замовила, у трирічному віці, вже «готовим». Трирічного віку він досягнув за три місяці у спеціальній капсулі. Про це йому якось жартома розповів чоловік-«рись» зі зграї. Джеймі завжди намагався про це не думати, а коли навіть і думав, то активно переконував себе тим, що це нормально, це наука, це прогрес! Але краще було б про це не думати взагалі. Та розмова із Теруко про її сестру, яка збиралась народжувати, знову повернула його до цієї болісної теми. Це його роздратувало на весь вечір і було однією з причин, чому він так напився. Неприємна пропозиція Теруко лише додала масла у вогонь.