— Акра, дванадцять років тому? — уточнив він.
Тугар кивнув головою.
— Бачу, що згадали.
— І що далі? — спокійно запитав Руерг.
Йому одразу стало спокійно на душі і майже байдуже. Він був чомусь певен, що брати нічого підступного не замишляють. Хоча б тому, що він не тільки госпітальєр, але й намісник самого Ногая. А з ханом русичі не стануть псувати відносини навіть через неприязнь до нього.
— Нас цікавить мета вашої появи тут, — знову озвався Неждан. — Погодьтеся — розповідь про те, що ви дали обітницю матері Гійома відвідати його могилу, — після сказаного нами, — звучить непереконливо.
Руерг мовчав, роздумуючи, що відповісти цьому хитрому русичу, але тут озвався Тугар.
— Щоб ви знову не стали вигадувати якусь історію, а ми не ловили вас на обмані, насмілюся припустити, що мета вашої появи тут така ж, як і моя, — сказав Тугар.
— Що ви маєте на увазі? — здивувався Руерг. Він відчув, як у нього поволі холонуть ступні.
— Вас цікавить скарб, який охороняє Гійом де Пардо, — пояснив Неждан. — Камінці з нагрудника первосвященика Аарона.
Тут Руерг відчув, що від нього втікає земля. Він схопився за руків’я меча, неначе це могло його врятувати.
— Cip, ми вам не заподіємо шкоди, — заспокоїв Тугар, назвавши госпітальєра його титулом.
— Ми хочемо, щоб ви зрозуміли нас правильно: скарб Гійома має залишитися там, де його поховали, — сказав Неждан, при цьому скосивши погляд на брата. Той нічим не видав себе. — Не думаю, що ви, достойний лицар, опуститесь до рівня звичайного розбійника-розкрадача могил.
Замість відповіді Карл Руерг зіскочив з коня. Йому здалося, що на землі йому буде безпечніше. Спішився і Неждан. Тугар продовжував сидіти на коні.
— І що ви зробите зі мною? — спокійно запитав Руерг.
Неждан здивовано підняв брови:
— З вами? Нічого. Ви — намісник хана Ногая, з яким наш король уклав угоду. Ми і далі будемо пильнувати за порядком в Бакоті. І вже не ображайтесь, але я зроблю все від мене можливе, щоб ви не посміли осквернити могилу мого вчителя.
— Ви не хочете забрати собі пектораль? — поцікавився Руерг.
— Навіщо?
— Це визначна реліквія, яка може принести світло віри у цей світ.
— Або принаймні збагатити орден Іоанна, — закінчив Неждан. Він підвів погляд на Тугара. — Або орден тамплієрів. Шановні, полишіть ваше суперництво десь далеко звідси. Тут Русь, якій потрібен захист. Можливо, камінці Гійома і будуть цим захистом.
— Чому ви постійно говорите лише про дорогоцінне каміння? Чому не про всю пектораль? — запитав Руерг.
— Бо там немає пекторалі, — пояснив Тугар. — З Гійомом поховали лише коштовне каміння.
— Скажіть, cip, звідки ви дізналися про скарб Гійома? — поцікавився Неждан.
— Навіщо це вам?
— Хоча б так: з цікавості. Ось Тугар стверджує, що йому про нього повідомив Великий магістр його ордену. І сталося це в Акрі. А вам?
Карл Руерг на хвильку задумався.
— Мені також сказали про це в Акрі, — відповів він. — І також Великий магістр.
— Відколи це у вас з’явився Великий магістр? — здивувався Тугар.
— Ще рік тому папа оголосив де Ревеля Великим магістром.
— Папа Климент півроку тому помер, — повідомив Неждан.
Від несподіванки Руерг перехрестився:
— Хто його замінив?
— Поки що ніхто, — відповів Тугар. — Sede vacante[27], як кажуть у Римі.
Руерг задумався. Папа Римський, який, власне, й наказав відшукати у цій далекій землі пектораль, відійшов у вічність. Шевальє опинився на роздоріжжі і просто не знав, що йому робити: папа Климент помер, у Римі (та якому Римі — ось вже пішов другий десяток років, коли Рим не бачив пап, та й папи забули, як він виглядає, цей Рим!) триває sede vacante, а подібний стан може тривати довго. З іншого боку, його сюди відправляв не Святійший отець, а Великий магістр. І ось його наказу він поки що не виконав.
А судячи із ситуації, у якій вони всі опинилося, цього може й зовсім не статися.
До подібних висновків дійшов і Тугар. Він уже пошкодував, що свого часу довірився братові, але все ж віддав Нежданові належне: без його сприяння не бачити йому Бакоти.