Павлов зміряв мене втомленим поглядом і запитав:
— Як ви, Вільчинський?
— Нічого, сер, — відповів я і мало не додав: „В усякому разі, краще ніж ви.“
Капітан і справді мав кепський вигляд. Його обличчя було блідим і змарнілим, з хворобливим пергаментним відтінком, а під очима залягли темні кола. Було видно, що він важко переніс захоплення корабля й покладав усю вину на себе…
Коли всіх бранців розсадили у флаєри, полковник увімкнув свій комунікатор і промовив анґлійською:
— Готово, хлопці, вирушаємо.
Він першим запустив двигун і підняв флаєр у повітря. Слідом за нами вервечкою злетіли й інші машини.
Залишивши межі космодрому, ми набрали висоту і взяли курс на розташоване попереду місто, посеред якого, немов дзеркальце, виблискувало в сонячному промінні озеро. Місто було досить велике — за моїми прикидками, в ньому мало мешкати не менше п’яти мільйонів людей. Розмаїтість архітектури виразно свідчила про те, що його не було побудовано за кілька років, воно поступово розросталося впродовж багатьох десятиліть.
„Отже, Ендрюс мав рацію,“ — подумав я. — „На цій планеті не база, а стала колонія. Колонія, про існування якої решта людства навіть не підозрює…“
Заглиблений у ці думки, я не помітив, що всі інші флаєри відхилилися вправо і стали поступово віддалятися від нас. До цієї обставини мою увагу привернув стривожений вигук Павлова:
— Що це діється? Куди вони летять?
— Не турбуйтеся, капітане, все гаразд, — відповів полковник; тепер він говорив на чистій ериданській. — Ваших підлеглих доправлять у тимчасовий табір для військовополонених. Даю вам слово, з ними поводитимуться належним чином. А ми летимо в нашу столицю — Світ-Лейк-Сіті. З вами хоче зустрітися імператор.
— Імператор? У вас що, монархія?
— Складне питання. Якщо під цим словом розуміти успадкування влади й наявність родової аристократії, то ні. Якщо ж розглядати термін „монархія“ у його первісному значенні як „одноосібне правління“, то, мабуть, так. Імператор очолює Кабінет Міністрів, Верховний Суд і Ґенеральний Штаб, сам призначає суддів, членів уряду, депутатів планетарного парламенту — Ради Старійшин, ґубернаторів провінцій і мерів великих міст, а також видає законодавчі акти. Крім того, у нас імператора обирають пожиттєво. Вам це може видатися недемократичним, проте наш народ така система цілком влаштовує.
— Ви сказали „наш народ“, — зауважив Павлов. — Але ж ви, судячи з вашої мови, ериданець. Хоч і носите чужу форму, проте ви, безумовно, ериданець.
— Я народився й виріс на Октавії, — підтвердив полковник. — Але вже багато років служу іншій країні, яка стала для мене новою батьківщиною.
Якийсь час у кабіні флаєра панувала мовчанка. Нарешті Томасон замислено промовив:
— Якщо не помиляюсь, ви назвали вашу столицю Світ-Лейк-Сіті?
— Так, командоре, — відповів полковник. — Це викликає у вас асоціації?
— Атож, викликає. З містом Солт-Лейк-Сіті, штат Юта, що в Північній Америці на Землі. Тільки там озеро солоне, а у вас — солодке[8].
— Схожість назв зовсім не випадкова. — Поковник переключив керування флаєром на автопілот і повернувся обличчям до нас. — Щоб ви знали, ця планета називається Ютланд. Саме в честь американського штату Юта, вихідці з якого чотириста років тому заснували тут колонію.
— Що?! — не втрималася від здивованого вигуку Топалова. — Чотириста років тому? В такій далечіні? В центрі реліктової аномалії? Та цього бути не може!
— Проте факт. Маю сказати, це цікава історія. Ви щось чули про мормонів? Була така реліґійна секта на Землі. Вони сповідували суворий спосіб життя, ізольованість від решти світу, практикували полігамію — що суперечило американським законам і переслідувалося владою. В середині двадцять першого сторіччя мормони майже зникли, проте у двадцять другому, з настанням космічної ери, їхній рух відродився. А на початку двадцять третього сторіччя вони вирішили переселитися на іншу планету, причому якнайдалі від Землі, щоб відгородити себе від згубного впливу „безбожного людства“. Врешті-решт мормонам вдалося придбати три великі ватажно-пасажирські транспорти, і сто двадцять тисяч людей — усі, крім членів команд, занурені в анабіоз, — вирушили в політ, нікому не повідомивши про кінцеву мету. Відтоді про них не було жодної звістки. А тим часом їхні кораблі, після чотирнадцятирічної подорожі, успішно досягли системи Аруни.
— А як же аномалія? — не поступалася Топалова. — Ми й то заледве її пройшли, а чотириста років тому це навіть теоретично було неможливо.
8