Загалом, вояки УПА практикували використання рiзноманiтних форм збройних партизанських дiй – це засiдки на з'єднання ворожих вiйськ, напади на населенi пункти, саботажi, атентати проти окремих представникiв окупацiйної влади та рейди по-встанських вiддiлiв по неопанованих теренах. Останнi були одним з найскладнiших, але, незважаючи на це, найбiльш вживаних засобiв боротьби. Автори колективної працi "Історiя України. Курс лекцiй" вказують, що тiльки восени 1944 року УПА провела 800 рейдiв3, якi, до речi, як вид тактики використовувалися україн-ськими нацiоналiстами задовго до створення УПА. Наприклад, Петро Мiрчук у своїй книзi "Нарис iсторiї ОУН" розповiдає про рейд групи в складi 50 бойовикiв Української Вiйськової Органiзацiї в жовтнi 1922 року, що проходив теренами теперiшнiх Тернопiльської та Львiвської областей4, а також аналогiчну акцiю оунiвської групи "Вовки" пiд командуванням Василя Макара-"Сiроманця" в 1936-1937 роках1.
Вiйськова енциклопедiя подає таке визначення рейду: рейд – це швидке пересування i бойовi дiї у ворожому запiллi вiйськових частин або партизанських загонiв; пересування здiйснюється за наперед визначеним маршрутом i має на метi нанесення ударiв по живiй силi ворога, руйнацiю об'єктiв запiлля, органiзацiю i пiдтримку партизанського руху2. Автори книги "Вiйна у ворожому запiллi", присвяченої дiяльностi радянських партизан, вказують, що партизанський рейд є, до того ж, сукупнiстю боїв, диверсiйно-розвiдувальної роботи, що проводиться в процесi пересування, коли партизанськi формування вiдходили на довгий час з районiв своїх баз або залишали їх взагалi3.
Зважаючи на те, що вся дiяльнiсть УПА зводилась до дiй у ворожому запiллi, Роман Шухевич-"Чагар" у своїй статтi "Про рейди" вказує: "В наших повстанських умовинах рейдом будем називати маневрування тiльки в теренах, дотепер не опанованих нашим повстанським рухом, де немає для нас харчових i санiтарних баз, де при перемаршах i квартируваннi треба приймати окремi заходи обережностi"4. Вiн наголошує, що рейди УПА переслiдують, перш за все, "цiлi полiтично-пропагандивнi, й щойно на другому мiсцi стоятимуть бойовi цiлi, якi є тiльки доповненням до полiтичних завдань"5. Як зазначає у своїй працi "Повстанська армiя: тактика боротьби" Сергiй Ткаченко, саме рейди були основним видом бойової пропаганди Української Повстанської Армiї протягом всього часу її iснування6.
З точки зору бойової доцiльностi, за словами колишнього полiтвиховника УПА Миколи Фриза-"Вернигори", рейди застосовувалися для розпорошення повстанських вiддiлiв з метою не дати вороговi провести проти них концентрованого наступу. Дослiдник визвольного руху Лев Шанковський з цього ж приводу зазначав: "Рейдування вiддiлiв УПА було сполучено з реорганiзацiєю УПА, що вона тодi переходила згiдно з наказами Головного Командування УПА. Для iснування бiльших з'єднань УПА, навiть куренiв, не було умов у пiдбольшевицькiй дiйсностi. Куренi УПА переорганiзовувалися у вiддiли i пiдвiддiли. Кожний вiддiл (бiльш-менш силою сотнi) i пiдвiддiл (в силi чоти) отримали свої числа i терен дiй. У цьому теренi вiддiли i пiдвiддiли мали створити свою базу дiй, а поза тим застосовувати рухливу маневрову тактику, можливо, уникати одвертих боїв, але постiйно тримати ворога в напруженнi. Вiддiли i пiдвiддiли вже були зорганiзованi й вони вiдходили на новi терени свого осiдку, часом дуже вiддаленi вiд первiсного терену дiй, виконуючи пропагандивний рейд уздовж вказаного маршруту"1. Інший вiдомий iсторик УПА Петро Мiрчук видiляв такi тактичнi завдання для рейдiв: вiдвертати увагу ворога вiд осередкiв УПА, провокуючи його до погонi; нищити по дорозi його малi вiддiли, адмiнiстрацiю, не дати зiштовхнути повстанцiв виключно до оборони i тримати iнiцiативу в своїх руках2. I, звичайно, найголовнiшим бойовим завданням рейдiв було проведення акцiй в теренах, де ворог не очiкує появи повстанських вiддiлiв3.
Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв" називав такi тактичнi причини розвитку рейду як форми боротьби: "По-перше, на теренах України, неохоплених дiями пiдпiлля, треба було спопуляризувати нашi визвольнi iдеї й закрiпити їх у народi. Це завдання могли виконати тiльки рейдуючi вiддiли УПА. Для цього не вистачало лише лiтератури, листiвок, закликiв, чи навiть працi поодиноких законспiрованих пiдпiльникiв. Жива сила у формi бойового вiддiлу своєю органiзованiстю, поведiнкою, бойовими пропагандивними акцiями чи обороною населення мала б документувати вiрнiсть ширеним iдеям, висловлювати бажання народу, а теж показати своє справжнє обличчя й тим доказати брехливiсть ворожої пропаганди, яка всiма можливими засобами старалася оплюгавити наше пiдпiлля. По-друге – деякi терени України були аж занадто виставленi на нищiвну полiтику займанцiв, а тому оборона населення [...] належала до завдань УПА [...]. По-третє – повстанськi вiддiли не могли "засиджуватися" на одному мiсцi. А тим самим пiдпадати пiд все бiльшу контролю ворога".
Окрiм згадуваних аспектiв, полiтично-пропагандистського та бойового, слiд вiдзначити ще важливiсть рейдiв в аспектi психологiчно-виховному. "Рейди, – пише з цього приводу Микола Фриз-"Вернигора", – були знаменитою школою для вiйськового, полiтичного й виховного вишколу бiйцiв i командирiв, змушували їх примiнювати щораз новi методи й тактичнi прийоми та збагачували досвiд повстансько-пiдпiльної боротьби. Вони скрiплювали переконання, що в усяких умовах i в кожному теренi боротьба з ворогом є можливою"2. "Практика довела, – писав Зиновiй Соколюк-"З.Семенiв", – що частини, якi вернулися з рейду, своїми моральними й бойовими вартостями стояли помiтно вище вiд вiддiлiв, що не рейдували. Рейдування спаює учасникiв почуттям тiсної дружби й взаємної виручки, загартовує їх на особливi фiзичнi невигоди й розвиває в них орiєнтацiйний змисл. Постiйний риск особливо розвиває в учасникiв рейду особисту вiдвагу"3.
Залежно вiд того, на якому з аспектiв (бойовому чи пропагандистському) робився наголос в час проходження рейду, вiдомий аргентинський публiцист, автор знаної в свiтi книги про УПА "Повстанцi за залiзною завiсою", Енрiке Мартiнез Кодо видiляв два типи рейдiв: бойовi та пропагандистськi. Метою першого є посiяти тривогу серед ворожого вiйська, внести нервове напруження, послабити його не тiльки фiзично (знищенням його живої сили та технiки), але й морально4. Пропагандистськi рейди були нацiленi на пiдсилення авторитету повстайцiв у цивiльного населення через поширення серед нього iдей визвольного руху. Сергiй Ткаченко вказує, що вони покликанi були реалiзувати наступнi завдання:
а) популяризувати українськйй визвольний рух;
б) створити антиурядовi настрої серед широких мас населення;
в) створити умови для активiзацiї повстанських сил5.
Важливим завданням пропагандистських рейдiв, на думку Кодо, була також контрпропаганда, тобто протистояння ворожiй пропагандi. Саме своїми акцiями вояки УПА повиннi були довести брехливiсть радянських агiтаторiв, що зображали їх як "вислужникiв Гiтлера", "німецько-українських буржуазних нацiоналiстiв", саме завдяки пропагандистам народ повинен був побачити в повстанцях своїх захисникiв, своїх синiв, що борються за його i свою свободу. "Пропагандистськi акцiї, – зазначає Кодо, – вимагали вiд воякiв високих якостей, як у вiйськовому, так i в психологiчному та iнтелектуальному аспектах, адже необхiдно було проводити пропагандистськi заходи, часто з iноземною аудиторiєю, яка потребувала дояедення думки про необхiднiсть незалежностi українського народу"1.
Рейди проводили рiзнi вiйськовi одиницi УПА. Так в 1943-1944 роках, тобто в час найбiльш масового розвитку збройної повстанської боротьби в Українi, вiдомi випадки рейдування таких великих з'єднань як куренi. До прикладу, в червнi 1943 року в розвiдувальному донесеннi радянських партизан є згадка про рейд в Київську область повстанського куреня чисельнiстю 500 осiб2; вдругiй половинi жовтня того ж року на терени Житомирщини рейдує часшна УПА в силi шести сотень3; у вiдомому Карпатському рейдi брали участь три сотнi куреня "Євгена"4 та iншi. Згодом, починаючи з 1945 року, в зв'язку iз вже згадуваною реструктуризацiєю УПА, рейди проводили вже, в основному, сотнi або й менші повстанські вiддiли. Роман Шухевич у своїй статтi наголошував, що найбiльш придатною до рейду бойовою одиницею є чота, тобто вiддiл, що складався приблизно iз сорока бiйцiв. Доводячи цю тезу, Шухевич вказував, що в новiй окупацiйнiй дiйсностi, зважаючи на велику насиченiсть терену ворожим вiйськом, повстанцям слiд бiльше розраховувати на маневрування помiж ним, нiж на можливiсть пробитися силою свого вогню. Саме чота в такiй ситуацiї є для рейдiв оптимальною бойовою одиницею, адже "силою своєї скорострільної зброї зможе вона, на випадок потреби, вишляхи, якими здiйснюється рух ворожих вiйськ i якими користується цивiльне населення, оселi, де перебувають ворожi гарнiзони, або якi розмiщенi близько вiд районних центрiв та ворожих скупчень, лiсовi галявини, яруги, дороги, броди та мости1.