— Мені треба подумати, — нарешті відповів Маріньє.
— Я тільки прошу вас зважити при цьому, що йдеться про життя мільйонів, про свободу народів! — сказав Василь і взявся за весла.
Прощаючись з Василем на набережній, Маріньє обіцяв подзвонити йому наступного дня ввечері.
Очікувати довелося всього двадцять чотири години, але якими довгими вони здалися Василеві! Він занепокоєно думав: а що коли Маріньє відмовиться? Одного разу він уже відмовив — там, у Франції… Невже життя нічого не навчило його?..
Щоб не гаяти часу, Василь розшукав есесівця.
— Які ж ми з вами друзі, пане Лемке? Приїхали в Женеву і навіть не показуєтесь!..
— Я дуже заклопотаний — охороняю дорогоцінне життя цілої юрби начальників, — виправдовувався оберштурмбанфюрер. — До того ж не маю сумніву, що за мною стежать — хто, хто, а я добре знаю наші порядки!.. Ходити до вас без особливої потреби нема рації, — почнуться запитання, здогади, припущення…
— Любий Лемке, чи не скажете мені, чого приїхали сюди начальники, яких ви охороняєте?
— Містере Кочеку, я певен, що ви знаєте це не гірш за мене!
— Хочу, щоб ви підтвердили…
— Будь ласка, підтверджую: вони приїхали сюди, щоб вести переговори з американцями. Наші керівники нарешті зрозуміли, що йдуть до катастрофи, і єдиний вихід із становища, яке створилося, — укласти мир із Заходом, щоб усією силою навалитися на росіян. Якщо не перемогти, то хоча б зупинити їх і не пускати до себе…
— Бачу, ви стали великим стратегом, Лемке! — Василь усміхнувся.
— Мимоволі станеш, коли навколо самі тільки твердолобі дурні!
— Чи будете ви на переговорах?
— Ні, звичайно. Мене далі фойє готелю «Савой» не пустять.
— Зробіть мені дружню послугу — назвіть прізвища і звання генералів, які беруть участь у переговорах.
Лемке довго мовчав, потім махнув рукою і назвав п'ятьох німецьких генералів.
Давши Лемке в нагороду пляшку рому і три блоки сигарет, Василь попрощався.
Подзвонив Маріньє і знову призначив побачення на набережній, біля човнової станції.
Маріньє був схвильований — Василь зрозумів це з перших його слів, як тільки вони сіли в човен і відчалили од берега.
— Я не спав цілу ніч, — почав француз. — Усе міркував про вашу пропозицію… Не знаю чому, але я надумав допомогти вам. У всій цій історії для мене є одне виправдання: американці справді діють нечесно, збираючись зраджувати своїх союзників. Сподіваюсь, нащадки не засудять мій вчинок і не визнають мене зрадником.
— Гадаю, що всі чесні люди віддадуть вам належне, — сказав Василь.
Вони умовилися, що Маріньє робитиме короткі нотатки про хід переговорів, а Василь придумає, як забирати їх, бо часто появлятися на вулицях чи в ресторані Маріньє не міг, щоб не викликати в американців підозри.
Василь і Стамбулов довго сушили голову над тим, як забрати нотатки в Маріньє. Вирішили, що найкраще, коли Маріньє робитиме нотатки на цигарковому папері, потім, поклавши його у порожню коробку з-під сигарет, в умовлений час, прогулюючись, кине їх за рогом готелю у ящик для сміття. Через деякий час своя людина дістане звідти коробку.
— Але для цього треба мати свого сміттяра, — сказав Стамбулов.
— Подумаємо і про свого сміттяра!..
Василь згадав тутешнього антифашиста Дікмана, про якого говорив йому колись «батько», і подався до нього. Дікман був повновидий, червонощокий, із гладко причесаним волоссям чолов'яга середнього віку. Він працював у конторі туристської фірми.
— Ну що ж, доведеться вам допомогти, — промовив Дікман, вислухавши Василя. — Ми знайдемо надійного чоловіка, одягнемо його у форму сміттяра і у визначений час він підкотить ручного візка до того ящика, який ви покажете…
Стамбулов дізнався, що ящики для сміття спорожняють тричі на день: о сьомій годині ранку, о третій годині дня і о дев'ятій годині вечора. Дікман, зустрівшись із Василем вдруге, повідомив його, що людину на роль сміттяра знайдено. Форма й візок теж є. Уранці вони зробили пробу. Все обійшлося добре.
Маріньє записував під час переговорів найважливіше, а рано-вранці, поклавши свої нотатки в порожню коробку з-під сигарет, кидав їх в ящик для сміття. Трохи пізніше нотатки потрапляли до Василя. Переклавши їх на російську мову, Василь шифрував текст, а вночі Стамбулов передавав шифровку через свого знайомого радіоаматора умовленим шифром до Москви.
У Москві знали про зміст усіх переговорів містера Даллеса з німецькими генералами…
… Весна 1945 року. Небувала війна, кривава, виснажлива, закінчувалася. Радянські війська вели бої на землі фашистської Німеччини. Надходив час розплати…