Ренар сказав Василеві, що сьогодні вони можуть побачитися з мером міста і начальником поліції.
— Ми домовилися зустрітися в Сен-Клу, недалеко звідси, і там, за вечерею в ресторані, про все побалакати. Такі справи, знаєте, найкраще обмірковувати якнайдалі від сторонніх очей і вух!..
Вони приїхали в Сен-Клу трохи раніше. Столик було замовлено по телефону, метрдотель провів їх у глиб залу.
Ренар замовив закуски, вина і конфіденціально сказав Василеві:
— Мої друзі цілком схвалюють ідею нашої з вами спілки. Вони, як і всі жителі нашого містечка, дуже високої думки про вас і про вашу чарівну дружину. Ви людина ділова, твереза, скромна, до того ж релігійна. Не дивіться на мене так здивовано. Я знаю, що кажу!..
— Дуже радий, що у вас і у ваших друзів склалася така приємна думка про мою скромну особу. Я теж одразу відчув до вас прихильність і довіру, дорогий мосьє Ренаре!
Незабаром прийшли гості. Ренар відрекомендував мерові і начальникові поліції свого майбутнього компаньйона.
Вечеря була невимушена. Фурньє, мер містечка, він же директор відділення банку «Ліонський кредит» і представник страхової компанії, добродій років сорока п'яти, з помітним черевцем, як виявилося, дотепний і веселий співрозмовник. Він багато пив, не п'яніючи, тільки обличчя його зробилося багряне. Начальник поліції Руле, високий, худий, ставний, був похмурий і не дуже балакучий. Коли його про щось питали, відповідав ввічливо, але коротко.
Під час десерту перейшли до ділових питань. Мер сказав, що він знає про бажання мосьє Кочека оселитися в їхньому містечку і стати компаньйоном всіма поважаного мосьє Франсуа Ренара, і одразу ж додав, що стати самостійним підприємцем або компаньйоном підданого Французької республіки іноземцеві нелегко. Всі підприємства реєструє торгова палата департаменту, причому неодмінна умова реєстрації — наявність у майбутнього підприємця досить солідного поточного рахунку в банку, дані про джерела статку і прибутків, рекомендації людей, що користуються бездоганною репутацією.
— У мене на батьківщині, крім посагу дружини, є невеликі заощадження. Посаг мадам Кочекової становить значну суму, але він для мене недоторканний: самі розумієте — всяк у житті буває… Я напишу батькові, і він негайно перекаже мені тисяч сім-вісім франків. Гадаю, що попервах такої суми цілком досить для розширення підприємства. — Василь подивився на Ренара, і той кивнув на знак згоди. — До речі, якщо не помиляюсь, пане мер, ви директор місцевого відділення банку «Ліонський кредит»?.. Якщо дозволите, я відкрию свій поточний рахунок у вас і попрошу батька переказати гроші у ваш банк.
— Будь ласка, ви можете відкрити поточний рахунок хоч завтра! — сказав Фурньє і додав: — Уранці подасте заяву начальникові поліції, нашому другові Руле, — він видасть вам квитанцію. Так, Жермене?
Той мовчки кивнув.
— Як бачите, мосьє Кочеку, все складається цілком сприятливо. Коли надійдуть гроші на ваш поточний рахунок, я дам вам рекомендацію для торгової палати. Думаю, те саме зробить на наше прохання і власник бару, мосьє Дюран. Я не помиляюсь, Франсуа?
— Авжеж, — обізвався Ренар.
— Дюран вельми поважана у наших краях людина. Окрім бару, він має ще великі виноградники, — сказав мер.
— О, Дюран — грошовитий, — додав начальник поліції.
— Чому б нам не відзначити наші перші успіхи? — Ренар покликав гарсона і звелів подати пляшку шампанського.
Сплатити за вечерю хотів був він сам, але Василь не дав йому.
— Ми з вами майбутні компаньйони, мосьє Ренаре, отже, все порівну — і прибутки і витрати, так буде справедливо, — сказав він жартома і сплатив половину рахунку.
Його вчинок не пройшов повз увагу мера і начальника поліції. Вони схвально перезирнулися, що, мабуть, означало: «Цей Кочек, здається, не скнара, але й не марнотрат, — він собі на умі».
Повернувшись додому, Василь узявся писати листа до «батька» в далеку Словаччину. Розуміючи, що хоч Франція і вільна країна, але начальник поліції напевне захоче ознайомитися із його листом за кордон, Василь писав особливо ретельно, обмірковуючи, кожне слово.
Закінчивши листа, він покликав Лізу і прочитав їй уголос:
«Дорогий батьку!
Насамперед радий сповістити, що ми з Маріанною, слава богу, в доброму здоров'ї і почуваємося тут, на благодатній французькій землі, чудово. Ми молимо бога, щоб він послав тобі і всім нашим родичам здоров'я і гаразду.
Дорогий батьку, я уже тобі писав, що познайомився з добрими людьми і надумав оселитися тут. Хазяїн тутешнього гаража і заправочної станції, мосьє Франсуа Ренар, винятково порядна людина, запропонував мені стати його компаньйоном, вкласти певну суму грошей і розширити підприємство — перетворити гараж на ремонтну майстерню. Сам розумієш, це те, що мені треба. Я ж непоганий автомеханік — в усій Словаччині навряд чи хто зможе краще за мене ремонтувати мотори внутрішнього згорання всіх систем.