— Тому, що у вашій голові існує технологія, здатна змінити людство.
— І як же?
— Чи маємо ми щось цінніше за спогади? — питає Слейд. — Вони формують нас і нашу особистість.
— А ще ринок ліків від хвороби Альцгеймера в наступному десятилітті сягне п’ятнадцяти мільярдів доларів. — Маркус тільки всміхається. А Гелена додає: — Щоб ви знали, моя мета номер один — допомогти людям. Я хочу знайти спосіб зберігати спогади для зношеного мозку, який більше не може їх утримувати. Таку собі часову капсулу для найважливіших знань.
— Я почув вас. А тепер назвіть мені бодай одну причину, чому це починання не може бути одночасно благодійництвом і чимось комерційним.
Вони минають вхід до величезної теплиці. По стінах усередині стікає конденсат.
— Скільки звідси до берега? — цікавиться Гелена і дивиться в море, звідки суне щільна хмара.
— Сто сімдесят три милі. Як ваші рідні та друзі сприйняли новину, що ви щезаєте невідь-куди, щоб зайнятися супер-секретним дослідженням?
Гелена знічується, не знаючи, як відповісти.
Останнім часом її життя минало під флуоресцентними лабораторними лампами й крутилося довкола обробки отриманих даних.
Їй ще ніколи не вдавалося вийти за межі непереборного тяжіння власної роботи, якою вона займалася заради мами, а якщо бути до кінця відвертою, то й задля себе теж. Тільки в роботі Гелена почувалася справді живою, і в неї вже не раз виникало запитання: чи не означає це все, що в ній щось зламалося?
— Я багато працюю, — відповідає вона, — сказала шести людям, а більше нема кому. Тато заплакав, але він постійно плаче. Ніхто особливо не здивувався. О Господи, скільки пафосу, правда?
— Я думаю, — каже Слейд, подивившись на неї, — здорова рівновага — це для тих, хто не знайшов свого призначення.
Гелена обмірковує почуте. У старших класах і в коледжі їй раз у раз товкмачили, що слід шукати своє справжнє покликання — те, що примушує підводитися з ліжка й дихати. Та як вона пам’ятала, мало кому вдавалося знайти такий raison d’être[11].
Шкільні вчителі та викладачі в коледжі, всі як один, замовчували інший бік проблеми. Що обрана справа поглинає до останку. Рве стосунки та руйнує щасливе життя. І все одно Гелена не погодилася б проміняти її на щось інше. Вона не зможе бути іншою.
Вони наближаються до входу в надбудову.
— Секундочку, — каже Слейд. — Дивіться. — І вказує на стіну туману, що повзе до них платформою.
Повітря стає тихим і холодним.
Гелена не бачить навіть вертолітного майданчика. Вони в самісінькому серці хмари.
Слейд переводить погляд на Гелену.
— То як, змінюймо світ разом?
— Для цього я тут.
— От і добре. А тепер подивимося, що я для вас приготував.
Баррі
5 листопада 2018 року
ПОЛІЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ НЬЮ-ЙОРКА
24-Й ОКРУГ, ЗХ. 100 ВУЛ., 151
НЬЮ-ЙОРК, 10 025
* ШЕФ ПОЛІЦІЇ ДЖОН ПУЛ
* ТЕЛЕФОН (212) 555-1811
[X] ПОПЕРЕДНІЙ ПОЛІЦІЙНИЙ ЗВІТ [] ДОДАТКОВИЙ ЗВІТ
PH 01457 C
ДАТА 03.11.2007
ЧАС 21:30
ДЕНЬ ПТ
МІСЦЕ 2000 ЗХ. 102 ВУЛ., 41-Й ПОВ.
ФОРМА ЗВІТУ
ОПИС ПОДІЇ ПОЛІЦІЯНТОМ
Я, ПАТРУЛЬНИЙ ОФІЦЕР РІВЕЛЛІ, ПЕРЕБУВАЮЧИ НА СЛУЖБІ, ПРИБУВ НА ВИКЛИК 10–56 А ДО ПО-БІЛДИНГУ, А САМЕ НА ТЕРАСУ, ДЕ РОЗТАШОВАНІ ОФІСИ ТОВ «ГАЛТКВІСТ». ТАМ Я ПОБАЧИВ ЖІНКУ, ЩО СТОЯЛА НА КАРНИЗІ. Я ВІДРЕКОМЕНДУВАВСЯ ОФІЦЕРОМ ПОЛІЦІЇ ТА ПОПРОСИВ її ЗАЛИШИТИ КАРНИЗ. ЖІНКА ВІДМОВИЛАСЬ І ПОПЕРЕДИЛА, ЩО СТРИБНЕ, ЯКЩО Я СПРОБУЮ НАБЛИЗИТИСЬ. НА ЗАПИТАННЯ, ЯК її ЗВАТИ, ВОНА НАЗВАЛАСЯ ФРЕННІ БЕРМАН [Б. Ж. Д. НАР. 12.06.63, М. П. СХ. ПО ВУЛ., 509].
ВИДИМІ ОЗНАКИ НАРКОТИЧНОЇ ЧИ АЛКОГОЛЬНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ БУЛИ ВІДСУТНІ.
Я ЗАПРОПОНУВАВ ЗАТЕЛЕФОНУВАТИ ДО КОГОСЬ ІЗ ЇЇ ЗНАЙОМИХ. ЖІНКА ВІДМОВИЛАСЯ. НА МОЄ ЗАПИТАННЯ, ЧОМУ ВОНА ХОЧЕ НАКЛАСТИ НА СЕБЕ РУКИ, ЖІНКА ВІДПОВІЛА, ЩО НІЩО НЕ ПРИНОСИТЬ ЇЙ ЩАСТЯ, А ЧОЛОВІКУ ТА СІМ’Ї БЕЗ НЕЇ БУДЕ КРАЩЕ. Я ЗАПЕВНИВ її, ЩО ВОНА ПОМИЛЯЄТЬСЯ.
ВІД ЦЬОГО МОМЕНТУ ВОНА ПЕРЕСТАЛА РЕАГУВАТИ НА МОЇ ЗАПИТАННЯ І, СХОЖЕ, СТАЛА ВНУТРІШНЬО ГОТУВАТИСЯ ДО СТРИБКА.
Я ВЖЕ ЗБИРАВСЯ ВТРУТИТИСЯ І ЗАСТОСУВАТИ СИЛУ, ЩОБ ВІДТЯГНУТИ ЇЇ З КАРНИЗА.
АЖ РАПТОМ ПАТРУЛЬНИЙ ОФІЦЕР ДЕКАРЛО СПОВІСТИВ МЕНЕ ПО РАЦІЇ, ЩО СЮДИ НА ЛІФТІ ПІДІЙМАЄТЬСЯ ЧОЛОВІК МІСИС БЕРМАН [ДЖО БЕРМАН, Б. Ч., Д. НАР. 03.12.61, СХ. 110 ВУЛ., 509].
Я СПОВІСТИВ ПРО ЦЕ МІСИС БЕРМАН.
МІСТЕР БЕРМАН, ПРИБУВШИ НА ПОВЕРХ, УМОВИВ ДРУЖИНУ ЗІЙТИ З КАРНИЗА НА ТЕРАСУ.
У МОЄМУ СУПРОВОДІ ВОНИ ВИЙШЛИ НАДВІР, І МІСИС БЕРМАН У КАРЕТІ ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ БУЛА ВІДПРАВЛЕНА В ЛІКАРНЮ ДЛЯ ОБСТЕЖЕННЯ.