Гелена Ґрей Сміт
19 липня 1970 року (Боулдер, штат Колорадо) —
14 лютого 2019 року (Сх. Антарктида)
Відважний і прекрасний геній
Кохана Баррі Саттона
Рятівниця Баррі Саттона
Він озирає крижану шапку.
Немає навіть натяку на вітер.
Ніщо не ворухнеться.
Цілком промерзлий світ.
Ніби десь поза часом.
Метеори прокреслюють небо, і південне сяйво щойно почало свій танок над обрієм — тремка стрічка зеленої й жовтої барв.
Баррі зазирає в яму біля Гелениної могили.
Вдихає крижане повітря, опускає ногу в яму та опиняється нижче від поверхні рівнини.
Плечі торкаються країв. Між його могилою та могилою Гелени видовбано отвір, через який він може дотягнутися рукою до її труни.
Приємно бути знову біля неї. Чи того, що було колись нею.
Периметр його могили облямовує нічне небо.
Дивитися в космос із Антарктиди — як дивитися з космосу в космос. Такої ночі — ані вітру, ані снігу, ані місяця — мазок Чумацького Шляху більше схожий на небесний вогонь, насичений барвами, яких не побачиш ніде на Землі.
Космос — одне з небагатьох місць на світі, де час наповнений реальним змістом. Розумом Баррі усвідомлює, що, дивлячись на будь-який предмет, він заглядає в минуле. Коли він дивиться на власну руку, потрібна одна наносекунда — мільярдна частинка секунди — щоб її зображення дійшло до його очей.
Коли він дивиться на дослідницьку станцію, до якої пів милі, то бачить її такою, якою вона була 2640 наносекунд тому.
З практичного погляду — в обох випадках усе відбулося миттєво.
Та коли Баррі дивиться в нічне небо, то бачить зорі, світлу яких знадобилися роки, століття і мільйони літ, щоб досягти Землі. Телескопи, здатні зазирнути в глибини космосу, бачать і світло, якому десять мільярдів років, від зір, що засяяли одразу після народження Всесвіту.
Він роззирається — не тільки в просторі, а й у часі.
Зараз Баррі холодніше, ніж коли він виходив на могилу, але недосить холодно. Доведеться розстібнути куртку і трохи роздягнутися.
Він сідає, стягує верхню праву рукавицю та лізе в кишеню.
Дістає фляжку з віскі, трохи зігріту теплом тіла і повітрям між шарами одягу.
На відкритому повітрі холоднеча, віскі тут замерзло б за хвилину.
Потім Баррі витягує пляшечку з оксикодоном[53]. П’ять пігулок по двадцять міліграмів, і якщо він не помре від передозування, то просто замерзне, зморений міцним сном.
Баррі відкорковує пляшечку, висипає пігулки в рот, запиває кількома ковтками крижаного віскі, яке однаково теплішає, опиняючись у шлунку.
Відколи не стало Гелени, він постійно уявляв собі цю мить.
Без неї самотність просто нестерпна, у довкільному світі, навіть якби Баррі залишився жити далі, його ніщо вже не цікавить.
Що буде далі, він не знає і знати не хоче.
Баррі лягає в могилу й думає, що розстібнути куртку краще не тепер, а коли снодійне почне діяти, аж раптом у нього з’являється спогад.
Він думав, що згадав усе, що міг згадати, але тепер у мозку спалахують останні миті попередньої часолінії.
Слейд говорить йому:
— Вам треба повернутися в самий початок. Треба повернутися до тієї події, з якої все почалося.
— Ми намагалися. Багато разів. Гелена поверталась у вісімдесят шостий…
— Спробуйте мислити нелінійно. Не на початок цієї часолінії. І не останніх п’яти чи шести. Вам треба повернутися до тієї події, з якої все почалося, в оригінальній часолінії.
— Оригінальна часолінія існує тільки в хибних спогадах.
— Правильно. Вам потрібно повернутися назад і запустити її заново. Тільки так ви звільните людей від хибних спогадів. У початковій часолінії я вбив Гелену п’ятого листопада дві тисячі вісімнадцятого року. Поверніться якнайближче до цієї дати… і спиніть мене.
Ах ти ж сука!
Баррі пригадує, як нісся з пагорба, вигукуючи на бігу її ім’я. Свої руки, завмерлі на закривці деприваційної капсули, коли закінчилася часолінія.
А що як Слейд мав слушність? Що як старі часолінії ще продовжують існувати? Потрібно взяти спогад про озеро Сльоза Хмар.
Баррі ясно бачив обличчя Джулїї та Меґан. Їхні голоси досі бринять в пам’яті. А що як можна перезапустити хибний спогад, вдихнувши полум’я в сіризну життя лише зусиллям власної свідомості?
Може, це шанс звільнити всіх і кожного в цілому світі від спогадів про хибні часолінії?
Так, і якщо він зможе повернутися не тільки в попередню часолінію, а й у початкову, тоді не буде спогадів ані з наступних часоліній, ані з попередніх.
Бо перед початковою часолінією немає часоліній.
І все буде так, ніби нічого цього взагалі не було.
Баррі випив таблетки. Мине десь пів години, може, трохи більше, перш ніж почнеться їхня дія.
Він різко сідає в могилі, сонливості як не було.
Думки переганяють одна одну.
Може, Слейд і збрехав, але залишатися тут, чекати на смерть поруч із тілом Гелени, тонути в спогадах про неї — хіба це не той самий фетишизм із ностальгійним присмаком, що й з Меґан?
Чи це не просто черговий напад туги за недосяжним минулим?
53
Оксикодон — знеболювальний препарат, використовується для полегшення сильного чи помірного болю.